Прочитав на сайті «Кропивницький час-Time» публікацію Броніслава Куманського «Шевченко – русский писатель?». Другого дня теж блукав інтернетом… І натрапив у «Російській газеті» від 12 березня цього року один літературно-пропагандистський витвір, який чимось нагадував гостро критикований Броніславом. Схожість обох московських суджень різних років – майже один до одного!
Посилаючись на вельми відому колись особу, тепер професора Національної академії національних мистецтв та архітектури України, Ларису Скорик, автори констатують, що у столиці України з нагоди 207-ї річниці від дня народження та 160 років від дня смерті Тараса Шевченка відбулося лиш покладання квітів до пам’ятника поету. На Росії ж влаштували Міжнародний (!) творчий конкурс віршів сучасних поетів, писаних російською і українською мовами, присвячений пам’яті Тараса Шевченка. Потім «провели розмову, яка повертає Шевченку актуальність, сучасність і планетарне звучання!?». З вуст російських поетів, ясно. Ось так! Чи не повтор 2008 -го?
«Почавши говорити про поета чистою українською мовою, директор Держаного музею історії російської літератури ім. В. І. Даля, професор Дмитро Бак порівняв великого «російсько-українського віршотворця (!?)» (виділення моє – Ю.М.) з Кольцовим, Лермонтовим, Некрасовим і Тютчевим. Зовсім не випадково у «Російській газеті» уточнено, що Бак почав свій виступ «чистою українською мовою». Він, судячи, з коротких біографічних даних, справді українець, хоча народився на Камчатці, бо там певний час працював його батько. Вищу освіту Дмитро отримав в українських Чернівцях. У 2014 році Бак підписав колективне звернення діячів культури РФ на підтримку політики Путіна в Україні і в Криму. Редактор і перекладач Олена Рибакова і поет Дмитро Кузьмін охарактеризували Бака як одного з «конформістів, заради тепленького місця готового продати і батьківщину, і матір».
Активну участь у розмові взяли інші «знавці і цінителі» Шевченкового таланту. Засновниця Київського театру «Срібний острів», наприклад, уродженка Волгоградської області РФ, акторка кількох театрів на Росії, «добре знає» Тараса. Вона чомусь згадала першу половину свого життя на російському півдні, точніше – у Ростові, українізовані назви степових сіл, любові батька до української пісні, вивчення віршів Шевченка у школі разом з російськими класиками. Багато ще чого верзли учасники дивного Міжнародного конкурсу. Ректор Театрального інституту ім. Бориса Щукіна Євген Князєв чомусь згадав початок своєї акторської кар’єри на кіностудії ім. О. Довженка і з радістю відзначив зацікавлену готовність студентів Щукінського училища читати вірші Шевченка. «І вони тут же у прямому ефірі почали читати вірші»…Зроблю паузу, щоб читач міг гідно оцінити суть розуміння студентами російського навчального закладу високого обдарування автора віршів «російсько-українського класика», (саме так!), тобто Тараса Шевченка. А ми, наївні українці, все думаємо, що Тарас – український класик. І нікому ніколи у голову не прийшло, що поет Росії Пушкін, наприклад, є класиком також і українським. Сказати подібне публічно не наважувалися навіть за часів СРСР, оспівуючи «непорушну дружбу двох народів». «Тарас Шевченко з нами, і його у нас ніколи нікому не відібрати!». Так запевняє своїх читачів кремлівська масова агітка.
У тій газеті щось мовилося про набережну Тараса Шевченка у Москві, яку начебто збираються реставрувати. Це сьогодні…Мені ж пригадалися зовсім недавні часи, коли Путін шипів з телеекранів про пам’ятник Тарасу у Москві, готель «Україна» у столиці імперії і погрожував назви ліквідувати, якщо… Не варто уточнювати те «якщо». Так само, як деяким українцям варто завжди пам’ятати слова свого Пророка:
…образ Божий
Багном не скверніте,
Не дуріте дітей ваших…
Ніякі Міжнародні конкурси, натхненні читання геніальних рядків, класичні цитування знаменитостей не змінять людей з агресивним мисленням та їхніми намірами нав’язувати свою позицію, поневолювати інші народи.
Юрій Матівос