Нерозгадані таємниці на трьох вулицях

Перегляди: 859

До нас звернувся наш земляк із Одеси Олег Попов. Він переглянув на Youtubе екскурсії вулицями м. Кропивницького, пов’язані з життям і діяльністю польського композитора Кароля Шимановського, його родича і колеги Генріха Нейгауза, інших видатних музикантів, творчість яких розвивалася на берегах Інгулу. На його думку, екскурсовод виклала немало сумнівних фактів, які не відповідають дійсності. Чи так це – спробуємо розібратися.

Після перегляду віртуальної екскурсії на популярному каналі, я черговий раз вирішив повторити її в реальності, щоб зробити свіжі висновки від побаченого. Стартував з вулиці Миколи Гоголя – саме звідти починалася розповідь. Оглядаю знайомий елегантний будинок під номером 38. Давненько не бував біля нього, відразу помітив приємні зміни. Його гарно причепурили, навіть інформаційну табличку встановили, яка нагадує, що це особняк другої половини ХІХ століття, пам’ятка архітектури. Але ніяких інших даних тут не зафіксовано. Про те, що вулиця до 1908 року називалася Безпопівською, а вже з наступного року її зроблять продовженням вулиці Миколи Гоголя, у зв’язку з 100-літтям від дня народження письменника, тепер вже ніхто не згадує. Так само, як про сусідній будинок №40.

Ця будівля сьогодні своїм зовнішнім виглядом не приваблює ні місцевих перехожих, ні, тим більше, екскурсантів. Хіба що звертає до себе увагу високий, звичний для нашого міста неоковирний високий паркан з боку вулиці Генріха Нейгауза та невизначеної художньої цінності меморіальна дошка, яка повідомляє, що у цьому будинку народився і деякий час жив місцевий художник Володимир Федоров (роки життя – 7.02. 1920 – 24. 08. 1986). Хоча історія будівлі оригінальна і неповторна. Вона має прямий стосунок до життя і творчості таких величин у музиці як Генріх Найгауз, Кароль Шимановський, Фелікс Блуменфельд та інші знаменитості. Розповідати про будинок окремо від сусідніх неможливо, бо вони складають єдине ціле. З невідомих причин справжня його історія не просто замовчується, а перекручується. Особливо – що стосується талановитої німецької родини Нейгаузів, яких доля закинула на береги Інгулу.

«Якщо вам пощастить, блукаючи старовинними вулицями Кіровограда, зустріти історичний будинок, де багато років тому жив хлопчик Гаррі Нейгауз, ви ризикуєте потрапити у тупик», – писав відомий музикант Святослав Ріхтер. Його обурила назва тупика іменем Генріха Нейгауза, про що він дізнався під час гастролей у нашому місті в середині 1960-х років. Владу дуже налякали погрози піаніста і вона з переляку об’єднала історичний Театральний провулок, що вів від сучасного педуніверситету ім. В. Винниченка до вулиці Миколи Гоголя. Закінчувався він саме біля будинку №40. Далі від нього до Інгулу і пролягав той тупик Нейгауза. На «Плані міста Кіровограда», виданому у 2007 році, вулиця і провулок уже позначені як вулиця Нейгауза.

Загляньмо у музичні енциклопедії чи довідники. З них дізнаємося про німецького музичного педагога Густава Нейгауза (народився 10 травня 1847 року у Пруському місті Калькарі (Німеччина), помер у вересні 1938 року у Москві). Музичний педагог-методист. З 1872 року жив у Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер м. Кропивницький). Уподовж 1876-78 років виступав на навчально-просвітницьких заходах та музичних вечорах, де заявив про себе як піаніст, зблизився з польською громадою, зокрема, з родиною Шимановських. У 1889 році заснував у місті власну музичну школу. Далі процитую свою книжку «Кіровоград», видану з колегою В. Сандулом у 1976 році: «На вулиці Гоголя, у будинку №40 багато років жив і працював піаніст, професор Г. Г. Нейгауз. Народився він 12 квітня 1888 року у Єлисаветграді. Першими його учителями були батько, видатний музикант і педагог Густав Вільгельмович і мама Ольга Михайлівна. Хлопчикові не було й 12 років, коли він вперше виступив на естраді. Перед 1-ю світовою війною Нейгауз закінчив Віденську академію, повернувся у Єлисаветград і розпочав педагогічну діяльність. У 1915 році наш земляк здав екстерном екзамен у Петербурзькій консерваторії. «Було організовано багато концертів, – згадував Генріх Густавович, – у складі бригади – моя сестра Н. Нейгауз, співачка Л. Балановська, скрипаль Г. Липянський, лектор В. Дешевов, К. Шимановський і я. У мене склалося враження, що усе місто і вся округа відвідували ці концерти, такий великий був потяг до мистецтва».

Пізніше Г. Нейгауз працював у Київській консерваторії, виступав у клубах і військових частинах. У 1922 році відомий музикант стає професором Московської консерваторії. Відомо також – у будинку №40 до 1931 року жили батьки композитора. Яким чином у ньому 1920 року народився художник Володимир Федоров – одна із загадок…

Як бачимо, чимало справді історичних подій пов’язано з будинком №40 на вулиці Миколи Гоголя. Тепер поведемо мову про сусідній. Тут теж немало цікавого і… наплутаного. 23 серпня 1964 року у Кіровограді відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на будинку №42. Я не раз бачив її – гарну, мармурову. Двома мовами – польською і українською – вона повідомляла: «У цьому будинку у 1897-1919 рр. жив і працював видатний польський композитор Кароль Шимановський». Знаємо, що він народився 3 жовтня (21 вересня ст. ст.) 1882 р. у селі Тимошівка Чигиринського повіту Київської губернії у родинному маєтку, був охрещений у костьолі м. Сміли (нині райцентр Черкаської обл.). Головним чином там, а також у Єлисаветграді та маєтку Орловій Балці, тепер с. Петрове Знам’янського району, минули його дитячі та юнацькі роки. У ранньому віці Кароль зробив свої перші композиторські спроби. Навчався у музичній школі свого троюрідного дядька Густава Нейгауза у Єлисаветграді. За деякими даними, хтось з Нейгаузів чи й сам Шимановський періодично проживали у будинку №40. А у згадуваному будинку №38 жила родина музиканта Фелікса Блуменфельда, яка мала тісні родинні зв’язки з Нейгаузами та Шимановськими. Родини Блюменфельдів – у Фелікса були брати Станіслав і Сигизмунд – уродженці села Ковалівки (тепер частина міста Кропивницького). Братів хрестили у римсько-католицькому костьолі, розташованому на вулиці Покровській.

Та у жодному документі не знайти навіть натяку на вулицю колишню Миргородську, Калініна, тепер Шульгиних, до якої б мали стосунок названі родини. Сама вулиця у часи проживання цих людей у місті тільки почала забудовуватися і пролягала від Петрівської (Шевченка) до Миколи Гоголя. Аж ніяк на ній не могла жити сім’я Нейгаузів, а у сучасному будинку №26 народитися Генріх. Багато років тому на будівлі була встановлена оригінальна пам’ятна дошка з погруддям Генріха Нейгауза. Текст, написаний на ній, повідомляв, що у цьому будинку він начебто ПРОЖИВАВ. У пресі, книжках використовувалося оригінальне фото, зроблене відомим нашим диригентом і громадським діячем Юрієм Любовичем. Я теж інколи використовував фото пам’ятки у своїх публікаціях, часто бачив її, бо проживаю усього за один квартал від будинку, на якому вона була встановлена.

Однак, останнім часом меморіальну дошку хтось і для чогось замінив іншою, далеко нижчої художньої якості, а, головне, змісту. Текст тепер повідомляє, що Г. Нейгауз у цьому будинку НАРОДИВСЯ. Де є документальні докази цьому? Приблизно так само можна сказати і про чудову меморіальну дошку, встановлену свого часу на будинку Шимановських, на вулиці Миколи Гоголя, 42. З початком ремонтних робіт, які почалися понад 30 років тому та й досі не завершилися (див. фото), вона кудись зникла, у комп’ютерній мережі подаються начебто її зображення – розбите і понівечене. Чи це справді рештки неординарного оригіналу? Стан будинку змушує сумніватися, що він буде полагоджений. А велетенська цегляна споруда невідомого походження і призначення, яка виросла поряд з пам’яткою історії та архітектури, теж невідомо з чийого дозволу і хто її господар – німі свідки того, що життя цього історичного куточка у нашому місті, закінчилося. На превеликий жаль. Немає сумніву, що оригінальна пам’ятка історії та культури, у реставрацію якої вкладено чимало коштів і будівельних матеріалів, невдовзі припинить своє існування. Як фактично перетворилося на руїну родинне гніздо кількох поколінь Нейгаузів, а будинок на вулиці Шульгиних ніколи пам’яткою історії не стане, бо він нею не був. Тому я згоден з Олегом Поповим: історію нашого міста слід переповідати такою, якою вона була.

Юрій Матівос

Світлини: будинок-особняк на вулиці Миколи Гоголя, 38 (колишня Безпопівська); сусідній будинок Нейгаузів, №40; будинок Шимановських, №42 до ремонту і тепер; уламки меморіальної дошки К. Шимановському; будинок з новою меморіальною дошкою на вул. Шульгиних

Надрукувати