Обшири і парадокси «Інгульського степу»

Перегляди: 540

Мова, звісно ж, не про сам степ, а про однойменний альманах, який уже кілька років привертає увагу краєзнавців, любителів старовини, доскіпливих дослідників минулого.

Він досить незвичний і за форматом, і за стилем подачі матеріалів. Великий альбомний формат, тверда обкладинка, чималий обсяг свідчать про солідність і майже академізм видання. Очевидно, видавець і редактор «Інгульського степу» Владислав Сердюк десь так і бачить своє дітище.

Річ у тому, що після розпаду СРСР наші території, які ідеологічно та ментально десятки років фарбувалися червоним, у масовій свідомості якийсь час залишалися мало не пусткою, своєрідним Диким полем, як досі маркує нас інша, не комуністична, але однак імперія – Російська. І лише після виходу багатотомного видання Григорія Гусейнова «Господні зерна», ми зриміше побачили й відчули, наскільки багата наша земля на цікаві події, видатних людей, непересічні таланти.

«Інгульський степ» фактично продовжив це пізнання, тільки, я б сказала, поглибивши його русло. Альманах можна назвати швидше науковим виданням. Ті, кілька випусків, які я маю зараз перед собою, свідчать, яку величезну роботу пророблено: тут матеріали із архівів, бібліотек, музеїв. Фактично видавець, редактор та залучені автори проробляють роботу цілої наукової установи. І, як на мене, фактичний зміст альманаху може зацікавити насамперед науковців. Адже широкий загал місцевих мешканців ще привабить список Дядьківського куреня і жителів Куцівки-Новгородки ХУІІІ-ХІХ століть. Але інвентарна книга архіву фортеці святої Єлизавети (№№1-23490) навряд чи зацікавить рядового читача.

Так, як і дані різних земельних відводів, заселень, надання наших земель усим цим царським служивим – поручикам, капітанам, прапорщикам – нема їм числа; купчі на землю; різні відомості духовних консисторій, церковні книги, укази. Усе це чужим, часто мало зрозумілим російським, а десь і церковно-слов’янським канцеляритом, який не вгризе і кожен сотий читач.

Я цілком розумію, що усе це цікаво й захопливо окремим науковцям, тому ж Анатолію Пивовару, одному із провідних авторів альманаху. Думаю, йому було дуже цікаво знаходити ці документи, тримати їх у руках. Але ж цього прагнуть і інші історики, для яких пошук, безпосереднє спілкування із архівним першоджерелом – надзвичайно важлива і захоплююча частина їхньої роботи.

І тут постає дискусійне питання: завдання історика лише знайти документ і оприлюднити його, чи зуміти осмислити, виокремити тенденції, вичитати у ньому те, що може стати часткою фундаменту нинішнього і майбутнього суспільства, що може лягти у ментальні і світоглядні підвалини нації?

У альманасі, який має широкий підзаголовок – «Історія-краєзнавство-родовід, джерела, спадщина», звісно, ж матеріали і такого порядку. Крім текстів самого Владислава Сердюка, привертають увагу дослідження Віктора Маруценка, багатолітнього сподвижника на краєзнавчій ниві Долинщини. Але і його, і матеріали інших авторів подані швидше як наукові, а не як популярні публікації. Безперечно, великої роботи потребувало складання географічних та іменних покажчиків, що свідчить про певний рівень культури видання. Хоча, на жаль, «Інгульський степ» не вказує прізвищ ні технічного, ні літературного редактора.

Те, що альманах «Інгульський степ» – окреме, своєрідне явище у краєзнавчій літературі не лише Кіровоградщини, а всієї України, свідчить і нагорода, яку він одержав минулого року: його упорядник, редактор та видавець Владислав Сердюк став лауреатом премії імені Воляників-Швабінських (США).

А з минулого року існує уже і премія редакції збірника «Інгульський степ». Вона присуджується раз на рік за значний внесок у розвиток історичного краєзнавства. Першим лауреатом премії став відомий краєзнавець, автор багатьох видань з історії краю, підготовлених на основі архівних документів, заслужений працівник культури України Іван Петренко.

У цьому році редакція «Інгульського степу», крім основної премії, виділить також кілька відзнак за видані у 2019-2020 роках книги з історико-краєзнавчої тематики. Попередньо планується, що нагородження відбудеться у листопаді.

Очевидно, обшири «Інгульського степу» збільшуватимуться. Хотілося б, аби він ставав також ближчим до широкого читача.

Світлана Орел

Надрукувати