Навіть чесні і об’єктивні дослідники вважають, що вступ Радянського Союзу у війну з Японією неоднозначно сприйняли у радянській країні. Простих жителів можна зрозуміти: 9 травня 1945 року Москва помпезно відсалютувала перемогу над гітлерівською Німеччиною і влаштувала масове гульбище на Красній площі. У червні на тому ж місці проведено небачений раніше парад переможців фашизму. І раптом надійшла несподівана звістка про нову війну, цього разу з імперіалістичною Японією. Про неї тоді публічно не повідомлялося. У вищих колах здійнявся глухий, але виразний лемент: щойно закінчили чотирирічну важку війну з гітлерівцями, стільки смертей, втрат і страждань – тепер знову війна. При чому, з країною, яка усі роки війни 2-ї світової на нашу землю не нападала, дотримувалася укладених раніше мирних домовленостей.Серед важливих подій історії другої половини ХХ століття, що їх подають нам календарі, ця особливої популярності в Україні не набула. 2 вересня. 75 років (1945) від часу підписання Акту про беззастережну капітуляцію Японії. Закінчення другої світової війни. Факт, оцінюючи канцелярською мовою, мав місце. І Акт капітуляції Японія змушена була підписати, і найжорстокіша у всі епохи існування людства війна завершилася. Але…
Противник на Далекому Сході видавався принаймні не набагато слабшим європейського. Подібна пропаганда нагніталася у СРСР ще з кінця 1930-х років – звучали погрози лихих самураїв на озері Хасан з кіноекранів і радіо, смертниками-камікадзе лякали радянський народ. Тим більше, що і кінофільми зі страшними особами крутили, і пісні про жорстоких розбійників писали. Ласа до на політичної брехні сталінська пропаганда лякала свій народ японськими смертниками, яким убивати людей – що банани чистити. У СРСР тільки й чулося – до Квантунської армії Японії терміново мобілізовують чоловіче населення віком від 19 до 40 років, оголошено повну трудову повинність населення країни. До війська мобілізовано до 20 мільйонів людей. Закрито усі школи, учні відправлені на виробництво у сільські райони. «На кордоні хмари ходять грізні», – співали в СРСР навіть діти.
У відповідь Радянський Союз створює Головне командування військ на Далекому Сході на чолі з маршалом О. Василевським. До нього включено три фронти з особовим складом 1 мільйон 700 тисяч військовиків, їм видано озброєння, що складалося з 30 тисяч гармат і мінометів, 5 тисяч танків і самохідних установок, стільки ж бойових літаків. Співвідношення між радянськими і японськими військами були на користь перших. Особливо з військовими кадрами. Фронтами командували найдосвідченіші особи, за плечима яких гучна перемога над гітлерівцями. Забайкальський фронт очолив маршал Родіон Якович Малиновський. Біографія цієї людини нагадує опис легендарного лицаря із народних переказів. Жорстокі реалії життя імперської Росії кінця ХХ століття викували із звичайного хлопчика справжнього богатиря…
…Біографія маршала Малиновського – то занадто заплутаний таємничий клубок з пригод одеського пацан, який виріс у портовому місті. Батько Родіона – начебто начальник жандармського управління Одеси латиш Яків Бургонь. Насправді ж хлопець носив прізвище діда – корінного жителя одеського Пересипу. Мати, Варвара Малиновська, чи то кухарка чи звичайна служанка невідомого походження народила хлопчика теж невідомо від кого. У ті безжальні роки таких дітей називали байстрюками, з них насміхалися, їх дражнили, ображали. Чи не тому малий Родя Малиновський ріс замкнутим, сумним, у той же час гострим на язик і з рішучим характером. Ці якості знадобилися 16-літньому хлопчаку, коли він забажав залишити остогидлий побут і податися на фронт світової війни, яка тоді розпочалася. У серпні 1914 року, не маючи жодного документа, Родіон приписав собі вік, сів у вагон 256-го Єлисаветградського піхотного полку, який прямував на фронт. Подальшу свою долю він описав у мемуарах, будучи вже у поважному віці, маршалом і міністром оборони СРСР. Знаючи, що книгу про його справжнє життя у дорадянські часи не видадуть, маршал Малиновський назвав себе, автора книжки «Солдати Росії», Іваном Варваровичем Гриньком. Решта імен, посад, подій передано з документальною точністю.
У 1914 році майбутній маршал, охоплений патріотичним поривом, утік на фронт. Оскільки у метричному свідоцтві підлітка у графі «батько» стояв прочерк, його було зараховано піднощиком патронів у кулеметну команду 256-го Єлисаветградського піхотного полку 64-ї піхотної дивізії як Родіон Варварович Малиновський. Звідти і почалася фронтова біографія молодого безбатченка. У одному з перших боїв юний боєць замінив загиблого кулеметника і відбив наступ атакуючого ворога. За свій подвиг юний Родіон Малиновський був нагороджений Георгіївським орденом 4 ступеня – випадок чи не єдиний у ті часи. У наступному бою був тяжко поранений, після госпіталю повернувся у свою частину, яка була включена до складу експедиційного корпусу і відправлена у Францію. Тут уже єфрейтор Малиновський здійснив черговий подвиг і був відзначений Орденом Георгія третього ступеня.
Далі було повернення на батьківщину, служба у Червоній армії, навчання у Військовій академії, відрядження на війну в Іспанію, яку полковник Малиновський завершив з двома орденами. Родіон Малиновський у всіх документах вказував свою національність – українець, він знав українську мову й українські пісні. До речі, Родіон Якович був єдиним високим військовим діячем радянської армії, який володів трьома іноземними мовами: французькою, іспанською та німецькою. Також єдиний серед авторів мемуарів, який написав спогади про 1-шу світову війну – згадувану книгу «Солдати Росії», яка була видана уже після смерті полководця.
У цьому плані варто відзначити високу культуру стосунків з підлеглими і соратниками. Як відомо, занадто захвалений і самовпевнений маршал Г. Жуков був відверто хамовитим і нахабним, хоча мав за плечима усього лиш освіту кавалерійських курсів. Якось він під час війни прибув у розташування штабу командарма Малиновського і з порога поніс матюччя. Родіон Якович відкликав нахабу в бік і попер на нього відбірним матом одеських биндюжників. Від несподіванки Жуков аж присів – він ніколи не чув від Малиновського подібного. З того часу Жуков ніколи не матюкався у присутності двох співрозмовників – Сталіна і Малиновського.
Нічого дивного не було у тому, що Сталін довірив маршалу Малиновському підбір військових кадрів для завершального етапу Другої світової війни з Японією. До Забайкальського фронту, очолюваного маршалом Малиновським, було включено чотири загальні, гвардійську танкову та повітряну армії. Описати бойові маневри цих з’єднань у ході японо-радянської війни досі не наважуються сучасні дослідники, бо дії армій вважаються безпрецедентними у всій 2-й світовій війні. Малиновський командував Забайкальським фронтом, який несподівано для японського командування прорвався через пустелю Гобі у центральну Маньчжурію, довершивши оточення і розгром японських військ. За цю операцію маршал Малиновський удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Другу Золоту Зірку маршал одержав у листопаді 1958 року. Крім цього, учасник трьох війн відзначений серед 12 інших полководців світу найвищим бойовим орденом СРСР «Перемога», має нагороди США, Франції, інших країн. Р. Я Малиновський був призначений міністром оборони СРСР у 1957 році замість хвалькуватого Жукова. Він врятував Збройні Сили країни від остаточного розвалу, перебував на відповідальній посаді довше інших міністрів Збройних Сил Союзу. Помер легендарний маршал 31 березня 1967 року, похований у Кремлівській стіні на Красній площі Москви. На батьківщині двічі Героя – Одесі, встановлено пам’ятник незвичайному військовому діячеві.
… 2 вересня 1945 року о 9 годині 2 хвилини за токійським часом на борту американського лінкора «Міссурі» підписано Акт про беззастережну капітуляцію Японії. Цим документом покладено кінець найбільшої і найжорстокішої війни у історії людства. Серед підписантів історичного документу стоїть підпис українського генерала, уродженця Уманщини Кузьми Миколайовича Дерев’янка. Акт підписувався представниками країн-переможців гітлерівського нацизму та японського імперіалізму рівно 23 хвилини. Цей час визначено символічно – війна з Японією тривала 23 дні. У світі на деякий час запанував спокій.
Юрій Матівос
Світлини: Маршал Р. Малиновський; юний кулеметник Родіон; маршал Малиновський (другий зліва) серед командувачів війни з Японією; акт капітуляції підписує К. Дерев'янко; генерал К. Дерев'янко; книжка Р. Малиновського.