У секретних документах колишнього Наркомату оборони СРСР і НКВС ця операція, проведена військовими і чекістами у Іспанії, зберігається під кодовою назвою «Ікс». Вперше цей термін з’явився у протоколах засідання Політбюро ЦК ВКП (б) у кінці вересня 1936 року. Розпочалася операція 80 років тому, у лютому того ж року, коли в історії Іспанії вперше відбулися демократичні вибори, на яких переміг Народний фронт, об’єднавши ліві партії. Одночасно консолідувалися сили фашистського спрямування, вони розв’язали у країні громадянську війну. Іспанія на кілька років опинилася у епіцентрі боротьби європейських країн різної політичної орієнтації. Для двох найпотужніших – Німеччини Адольфа Гітлера і Радянського Союзу Йосипа Сталіна – квітуча земля Піренеїв стала полігоном для випробування нової зброї та відпрацювання тактики майбутньої світової війни, плани якої обидва агресори давно виношували.
БУДЕННА РОБОТА КАМАРАДО БЕРНАРДО
У далекі вже 1970-і роки після перегляду по телевізору старої кінострічки «Хлопець з нашого міста» мій знайомий, учасник Другої світової війни, легендарний розвідник Олексій Шаповалов, персонаж іншого фільму – «Майор Вихор», заінтригував мене:
– Чи знаєш ти, що отой хлопець, про якого йдеться у фільмі, реально існує? Більше того – він живе зі мною у одному будинку на Гоголя.
На прохання познайомити з цією незвичайною людиною, Олексій Трохимович сказав:
– Познайомити можна. Та навряд чи він тобі щось розповість. Служба у нього дещо незвичайна була… Звати його Олександр Миколайович Загуменний.
…Як відомо з історії, у 1936-1939 роках у Іспанії відбулася національно-визвольна війна проти місцевих заколотників та італо-німецької інтервенції. Після перемоги Народного фронту на виборах у кортеси (парламент) реакційні сили Іспанії кинули збройний виклик республіці і вчинили бунт проти законного уряду. Події набули міжнародного розголосу, бо багато країн мали в Іспанії свій інтерес. На допомогу путчистам прийшли нацистська Німеччина і фашистська Італія – адже Народним фронтом керували комуністи на чолі з відомою у той час діячкою Долорес Ібарурі. СРСР, зрозуміло, підтримував республіканців. Протистояння велося таємно, щоб міжнародна громадськість не сприйняла дії урядів Риму, Берліна і Москви за втручання у внутрішні справи Іспанії. На Піренеї почали відправляти з СРСР «добровольців» – тих самих хлопців з наших міст. Усі вони мали паспорти громадян інших країн, в основному Іспанії, документи здебільшого цивільних спеціалістів, а також радників у різних галузях. Олександр Загуменний, як технік-механік заводу №73 Наркомату промисловості боєприпасів, поїхав у відрядження до Парижа, де тоді перебувала Ібарурі. Вона вручила посланцеві України мандат радника-інспектора на ім’я Бернардо Лонакца й уповноважила його займатися організацією виробництва та доставки на фронт боєприпасів. Новоявлений радник Бернардо відбув у Барселону...
Під час зустрічі я попросив Олександра Миколайовича розповісти про роботу в Іспанії.
– Що розповідати? Робота як робота. Не гуляти ж послали нас туди. Іноді тижнями не виходили із заводських цехів, допомагали іспанським робітникам та інженерам переводити цивільне виробництво на виготовлення бомб, снарядів, гранат… Ви хочете підготувати матеріал для газети? Не того героя обрали, вибачте. Немає у моїй біографії нічого такого, щоб нариси писати. Шукайте авіаторів, танкістів – вони воювали на фронті, про них книжки пишуть, фільми знімають. Ми звичайні прості трудяги, які виконували буденну роботу. Ще раз вибачаюсь, мені треба йти.
Я залишився сидіти на лавці сам. У голові моїй роїлася думка – чому Олександр Миколайович так неохоче розповідає про перебування в охопленій пожежею війни Іспанії? Невже справді немає чого сказати? Буденна робота? А поранення, після якого Загуменного відправили на лікування до Москви? А орден Червоної Зірки, який йому вручали у Кремлі? За буденну роботу бойових орденів не давали, та ще у ті часи. «Спробую зустрітися ще», – подумав. Не довелося. Невдовзі після зустрічі прочитав у газеті «Кіровоградська правда» сумну звістку: «26 травня 1976 року помер член КПРС з 1930 року, пенсіонер союзного значення Олександр Михайлович Загуменний». У некролозі сказано: «З 1937 по липень 1938 року добровольцем воював у складі інтернаціональної бригади в Іспанії». Більше нічого про перебування у далекій південній країні не згадувалось.
Я розшукав дочку колишнього воїна-інтернаціоналіста Аллу Олександрівну, лікаря обласної лікарні. Вона показала мені «Особистий листок з обліку керівних кадрів», заповнений її батьком. У пункті двадцятому на запитання «Чи був за кордоном? У якій країні?» автор відповідає: «Так. Франція – Париж. Іспанія – Барселона, Валенсія, Картахена». На останнє місто звертаю особливу увагу. Йому у біографії Олександра Загуменного відведено особливе місце.
«ОПЕРАЦІЮ ПРОВЕСТИ У АБСОЛЮТНІЙ ТАЄМНИЦІ»
16 жовтня 1936 року заступник головного військового радника уряду Республіки Іспанія Олександр Орлов (у штатному розписі НКВС, де Орлов працював на високих посадах, його справжнє прізвище значиться Лейба Фельдбін) одержав з Москви телеграму такого змісту: «Разом з повпредом Розенбергом організуйте, узгодивши з Кабальєро, главою іспанського уряду, відправку іспанського золотого запасу у Радянський Союз. Використайте для цього радянське судно. Операцію провести у цілковитій таємниці». Далі у телеграмі сказано: «Якщо іспанці вимагатимуть від вас розписки, відмовтеся, повторюю, відмовтеся підписувати будь-який документ і поясніть, що формальні розписки будуть видані Держбанком у Москві. На вас покладається персональна відповідальність за успіх цієї операції. Розенберг, відповідно, попереджений». Під телеграмою стояв підпис: Іван Васильович. Орлов добре знав, що це псевдонім Сталіна. (До речі, про псевдонім. Кумиром Сталіна був московський цар Іван Васильович (Грозний). «Вождю народів» імпонував спосіб правління царя-ката, який у найжорстокіший спосіб розправлявся не тільки з недругами, а й зі своїми наближеними. Так само чинив і Сталін, позбавивши життя мільйони безвинних людей, у тому числі своїх однопартійців – творців Жовтневого перевороту 1917 року. Кривавий «вождь» хіба що не вкидав у киплячі котли людей на Красній площі та не закопував живими у землю коханців своїх коханок, як те робив Грозний. Ім’я та по-батькові Сталіна було (російською мовою) Іосиф Віссаріонович, тобто «І. В.», як Івана Васильовича. Кат у всьому наслідував ката).
Юрій Матівос
(далі буде)
Фото: Олександр Загуменний; Олександр Орлов (Фельдбін).