Ось де – найнадійніший карантин!

Перегляди: 349

Чернече містечко із кам’яних стовпів на півночі Греції, посеред мальовничої Фессалійської рівнини, підняте до самого неба могутніми скелями, насправді заворожує відчуттям чогось неземного і неосяжного для людського розуму: як це – бути між землею і небом. У найнедоступніших місцях на вузеньких вершинах цих природних хмарочосів впродовж століть відлюдники будували собі обителі, подалі від суєтного світу і ближче до Бога. Це знаменита МетЕора. Саме так, із наголосом на другий склад – та, що ширяє у повітрі. Колись люди вірили, що можна залізти до неба, в рай по мотузці. Ось таким є оптимальний варіант розташування культових споруд на період дії карантинного режиму!

Мандруючи тут гірськими стежками, ми навіть не уявляли, що менше, ніж через рік будемо оцінювати монастирі з точки зору надійності самоізоляції і обсервації. Тоді нам важче було уявити і зрозуміти, як це тут все облаштувалося, якими надлюдськими зусиллями велося справжнє масштабне будівництво не тільки без сучасної техніки, а і без, хай важких для пересування, але стежок, якими можна було б підняти на гору будівельні матеріали.

Очевидно у кожного, хто мав непоборне бажання усамітниться в кам’яних нішах Метеори, були на те свої причини. Але яким чином перші відлюдники піднімались вгору по неприступних прямовисних скелях, відомо, напевно, лише Богу. Але ж достеменно відомо, що сучасні асфальтовані під’їзди та вирубані у скелях пішохідні сходи з’явились у Метеорах лише на початку ХХ століття. До того часу кожен підйом перетворювався на своєрідні авантюру, тобто небезпечну пригоду і ставав випробуванням на сміливість. Ченців піднімали до обителі мотузками у плетених кошиках. Найцікавіше, що дізнатися, як то було ще в середині ХVІІІ століття нам допоміг українець, один із найвідоміших мандрівників світу, син київського купця Василь Григорович ГригорОвич. Його біографія, схожа на сюжет пригодницького роману, мандрівка світом впродовж 24 років та написані власноруч спогади про країни, народи і власні пригоди варті окремої історії.

Але 1745 року, вже перед поверненням до Києва він побував і на Метеорі. Свої враження підкріпив чисельними замальовками. Тож піднімаючись у благенькій сплетеній сітці, над прірвою, він поцікавився, чи часто міняються мотузки у системі? Відповідь настоятеля вразила навіть бувалого у бувальцях мандрівника: «А як рвуться, так і міняємо».

Отож!

– Будь пильним, – говорять місцеві монахи. – У Метеорах тебе не тільки відривають від землі, а й підносять до неба. 

Василь Григорович застав ще 12 монастирів, які жили повноцінно чернечим життям. У період розквіту Метеори, у ХVІ сторіччі, Літополіс – Кам’яне місто – налічував їх 24. Сьогодні шість: чотири чоловічих – Преображення Господнього, Варлаама, Святого Миколая Анапавсаса, Святої Трійці і два жіночих – Святої Варвари (Русану) та Святого Стефана.

Хто вирішить самостійно мандрувати північно-західною Фессалією між гірськими масивами Пінд та Антихасья, де колись жили кентаври, що переховувалися на неприступних скелях зі своєю здобиччю – жінками сусіднього племені, де був облаштований вхід не куди-небудь, а прямо в Тартар – глибоку безодню із поваленими Зевсом титанами, найзручніше скористатися залізничним транспортом. Монастирський комплекс розташований на 350 кілометрів на північ від Афін, за 260 кілометрів на південь від Салонік і на 100 кілометрів на схід від Ларіси. Оскільки ми зупинилися під Олімпом у Лептокарії, то їхали із пересадкою в Трікали, центр місцевої префектури. 

Уже о 10-ій ранку дісталися вокзалу містечка з милозвучною назвою Каламбака, звідки і розпочався наш пішохідний маршрут в напрямку селища з не менш романтичним іменем Кастракі. Зворотній потяг чекав на нас о 18.00, тож ми мали в запасі 8 годин часу і 18 кілометрів спланованого для себе маршруту. Відразу скажу – відвідати за один день всі шість монастирів годі й думати. І не тому, що важкий підйом чи складна дорога. Монастирі пускають до себе відвідувачів у різний час і неможливо їх пробігти галопом підряд. Тож ми визначили для себе оглянути чоловічий – Святого Миколая і жіночий – Великомучениці Варвари, або Русану. У дорозі не поспішали, але час летів стрімко, вісім годин промайнули, як одна мить. А наше бажання піднятися повище, щоб мати перед очима всю фантастичну панораму долини, призвело до того, що ми ледь не запізнились на поїзд.

Монастирі неначе виростали в наших очах на вершечках могутніх кам’яних веж. Ці кремезні стовпи відразу відгорожували нас від звичного мирського життя і повсякденних спокус. Тут панують незвичні для переповненої туристами Греції тиша і спокій. Коли стоїш на вершині скелі і можеш торкнутися руками хмар, а далеко внизу долиною стелиться густий ранковий туман, починаєш чути кожен свій подих і удар серця. Цей краєвид був таким тисячі років тому, таким він є сьогодні і таким залишиться завжди.

Місце, де Божа благодать гармонійно поєднана з первісною красою природи. Можливо, це одне й те саме. Можливо це саме те, що надихнуло нашого українського талановитого скрипаля-віртуоза Святослава Кондратіва записати серед правічних скель цілий музичний концерт, продовживши свій захоплюючий проєкт «Світ очима скрипаля» після Мемфіса, Венеції і Барселони. Перегляньте це відео, і, якщо ви тут вже були, знайомі місця матимуть ще фантастичніший вигляд, а якщо ще ні – вам неодмінно закортить сюди потрапити. 

Для шанувальників кіно: у монастирі Святої Трійці вже у далекому 1980 році знімали кілька сцен фільму із серії Бондіани – «Тільки для твоїх очей». Маєте пам’ятати ці кадри: Джеймс Бонд у виконанні Роджера Мура, рішуче і без жодної краплі страху піднімається мотузкою по вертикальній стіні. Скелелазів у Метеорі можна зустріти і сьогодні, але лише на скелях, де не живуть монахи.

До монастирів ведуть стрімкі, вирубані у скелях сходи. У середньому доведеться подолати близько 180 сходинок, які піднімуть вас на висоту близько 600 метрів. На вході маєте бути готовими заплатити три євро. Черниці обителі Русану пригощають своїх гостей водою і тістечками. У крамничках можна придбати на згадку монастирські вино, мед, написані вручну і друковані копії ікон та розмальовані місцевими краєвидами пласкі камінці. Фотографувати в обителі, голосно розмовляти і сміятися не вітається. Варто також пам’ятати, що у Греції в храмах немає ціни на свічку – можна лишити у скрині скільки можеш, чи скільки вважаєш за потрібне.

Часу, який ми собі відміряли, вистачило, щоб поблукати внутрішніми двориками, познайомитися з побутом давніх монахів, відвідати музейні кімнати і лавки з сувенірами. Але найголовніше, що нам вдалося – злитися з небом, назавжди поселивши Метеору в своєму серці.

Життя триває, карантин закінчиться, а Метеора чекає на вас і краще побачити її на власні очі.

Сергій Якунін

Надрукувати