Річка Інгул у Кропивницькому на гордість міста ніяк не тягне. Розміром не вийшла. Хоча деякі самоназвані історики вперто намагалися переконати легковірних земляків, що у кращі часи по ній кораблі ходили – це за 30 км від витоків! Особливою красою Інгул у межах міста теж не відзначається, хіба що на короткому відрізку від залізничного мосту до ТЕЦ місцями трапляються виходи граніту. На решті території це струмок, який улітку пересихав з часів створення міста.
Та господарям міста в другій половині 20 століття захотілося перетворити скромненьку водойму у Неву. Русло розширили, одягли в бетон і камінь, спорудили пафосні перила (процес з боку Чечори так і зостався незавершеним), обабіч мосту по вулиці Великій Перспективній прямо в руслі розмістили лінійку фонтанів і кілька разів на свята їх навіть вмикали… Помпезність тривала недовго – вандали повипилювали металеві перила на лом, а гранітні плити розтягли на пам’ятник. До того ж по вулиці Михайлівській річка у спеку зацвітала, затягувалася водоростями і не дуже гарно пахла. Розпанахана і закидана пляшками та пакетами бідолашна водойма наче благала: дайте мені спокій, поверніть у природне русло, не закидайте сміттям, посадіть по берегах верби – і буде хоч і неширока, але натуральної краси водна артерія.
До речі, якби русло було вузьке, то Інгул менше б заростав, бо його течія плинула б швидше, а у проточній воді очерети не люблять оселятися. Коли я пару років тому вперше потрапила в приміську Первозванівку, то була дуже здивована, почувши звуки, схожі на шум водоспаду. Підійшла ближче – а то Інгул так жвавенько у вузькому річищі прямує до Чорного моря.
Однак ідея мати у місті річку в натуральній подобі декому видається занадто прісною і грандіозний фейл попередніх проєктів переформатування Інгулу не зупиняє злету творчої думки. Мало хто знає, але не далі як у 2018 у міськраді Кропивницького розглядався наступний план окультурення вже не стільки самої ріки, стільки берегів авторства архітектора Володимира Рака: (цитата із сайту)
«Від вулиці Київської до Вокзальної передбачається облаштування саду районного значення, який за площею сягатиме більше 3-х гектарів. Проектом також запланована пляжна зона, а на Козачому острові буде створений урбанізований дитячий парк». Також архітектор повідомив, що на протилежному березі Інгулу пропонується створити музей просто неба, розмірами близько 4-х гектарів. Володимир Рак відзначив, що розпочнуться проєктні роботи зі спортивного парку, який вже існує, але його планують урізноманітнити додатковими спортивними майданчиками і зробити доступнішим для громади міста. А на протилежному боці до вулиці Островського проєктом передбачене облаштування фестивальної зони з об’єктами молодіжного значення. Через усю зону проходитимуть пішохідні та вело доріжки».
Оцінювалася ця реконструкція орієнтовно в 200 мільйонів гривень.
Не знаю, як кого, а мене напружили терміни «урбанізований», «фестивальна зона», «об’єкти молодіжного значення» (чи не пивниці та кальянні?). А як щодо трішки зелені? Бо «сад районного значення» довіри не викликає. У визначеному для нього місці і так є зелень. Що, її хотіли вирубати і висадити фруктові дерева, щоб це був таки сад, а не парк? То ті плоди і до молочно-воскової стиглості не дожили б – усе б обнесли разом із гіллям.
Станом на 2020 за музеї, сади, пляжі та іншу фантастику ніхто не брався – обмежилися тільки чисткою обвідного каналу довкола Козачого острова. Це було в кінці літа. У кінці осені на місці скошеної водної рослинності виросла нова. Флотилії диких качок довкола острова викликають замилування у перехожих, але разом із птицею Інгул у центрі масово окупувала й інша живність, яка виходить на полювання в сутінках. Це, вибачте за відвертість, жирні пацюки. Щілини та шпарки в бетонних конструкціях русла надають гризунам необмежені можливості для облаштування помешкань і для безперешкодного зростання популяції.
В основному руслі Інгулу цього сезону водна рослинність місцями досягла густоти джунглів. Очерети шурхотять і коливаються так зловісно, що мимоволі побоюєшся: а то не крокодили там ворушаться? Адже при таких теплих зимах тропічна флора і фауна дедалі впевненіше просуваються на північ.
Ніна Даниленко
