У 1678 році Іван Сірко пропустив 130 османських транспортних суден у Дніпро, дочекався, поки пастка закриється, і вдарив із тилу. Прорватися вдалося лише одному. Після таких операцій не дивно, що Сірка вважали характерником. У серпні згадуємо одного з найвідоміших кошових отаманів Запорозької Січі.
На тих суднах везли продовольство для османського війська під Чигирином. Запорожці захопили всі припаси, 7 гармат і 20 прапорів. Сірко послабив противника ще до головного зіткнення. Таким був його військовий стиль: швидкий рух, несподіваний маневр і удар там, де його не чекали. Він заходив у тил, перерізав переправи, позбавляв противника постачання і змушував численніші сили змінювати свої плани. За підрахунками істориків, Сірко здобув не менше 65 перемог.
Та найкраще про його авторитет говорить інша цифра. За підрахунком історика Юрія Мицика, запорожці щонайменше 15 разів обирали Сірка кошовим отаманом. Кошового на Січі обирали лише на 1 рік, зазвичай на раді 1 січня. Якщо товариство було незадоволене, його могли усунути й раніше. Тому 15 обрань — це не одна довга каденція, а 15 рішень козацької ради знову довірити Сіркові булаву.
Про страх, який викликало саме його ім’я, писав польський хроніст Веспасіан Коховський. За його словами, у Криму щодня чекали нападу, ніби Сірко вже стояв поблизу. Навіть дітей страшили словами: «Сірко іде». Там, де закінчувалися військові донесення, починалися легенди. Люди вірили, що отаман міг перетворюватися на вовка чи сокола, відводити кулі й наперед знати перебіг бою.
Водночас сучасники описували Сірка як надзвичайно витривалу й невибагливу людину. У написаній 1682 року «Віршованій хроніці» його порівнювали з князем Святославом: трава була йому постіллю, сідло — подушкою, а долоня — чаркою для води.
Іван був одружений із Софією, яку називали Сірчихою. Родина жила поблизу Мерефи на Слобожанщині. Подружжя мало щонайменше 4 дітей: синів Петра і Романа та 2 доньок, імена яких не збереглися.
У 1672 році московська влада схопила Сірка й заслала до Тобольська. Та вже наступного року, коли посилилася османська загроза, його повернули на Запорожжя. Отаман знову очолив козаків і продовжував ходити в походи майже до кінця життя.
Дослідження останків показало, що Сіркові було приблизно 70–75 років. На кістках залишилися сліди давніх травм, плечові кістки свідчили про сильну мускулатуру, а волосся було рудувато-коричневим.
Івана Сірка поховали під грім гармат і мушкетів, із великим жалем усього Низового війська. Згодом народився переказ, що запорожці брали в походи його праву руку й виставляли перед ворогом. Для них Сірко не перестав бути отаманом навіть після смерті.
Українська перемога