Овідій проти Пушкіна та напій часів Османської імперії

Перегляди: 508

– Затока? – запитав мене знайомий два тижні тому.
– Цього року так, – відповів я.

На станції «Дружба» нас зустрічала господиня, яка здає кімнати відпочивальникам. Двісті гривень за ліжко. У цю плату входить користування туалетом, душем, кухнею, холодильником, телевізором та вентилятором.

Надвечір пішли на пляж. Море тепле. Без медуз. Тільки водоростей нагнало до берега доволі.

Три дні засмаги та коливання на хвилях… Таранька, свіжопосолена тюлька з пивом... Але вже хочеться чогось іншого.

Вирішили поїхати до Білгород-Дністровського. Давно кортіло подивитись на Аккерманську фортецю.

25 хвилин електричкою – і ось ми на нічим не примітній типовій станції. Рухаємося через усе місто пішки, роздивляємось… Парк прибраний, але алеї загиджені голубиним послідом. Вулички дуже нагадують наші в районі Великої Балки. Тобто тінисті й вузькі, що йдуть під ухил, місцями розбиті й занедбані. Посеред міста базар. Ціни приємні, бо дещо нижчі за центральноукраїнські.

І ось, нарешті, вона… Цитадель…

Велична, непідступна, сувора. Оточена глибоким ровом. Обпалена південним сонцем і вогнем багатьох битв, обточена дощами і вітрами. До речі, дощі та води Дністровського лиману так підточили північну стіну фортеці, що її довелося укріпити 75-ма залізобетонними палями.

Купуємо у касі квитки. Проходимо крізь Кілійську браму. П’ятсот років тому до неї вів підвісний міст. Тоді твердиня мала 34 башти, нині залишилося 26. Деякі з них мають власні історичні назви: Комендантська, Придвірна, Темниця, Скарбниця. А деякі отримали їх у пізні часи і мають легендарну основу. Наприклад, башта Овідія і башта Пушкіна. За переказами, римський поет потрапив у немилість до імператора Августа і був засланий у цю місцину. «Где вьюгу на латынь переводил Овидий», як писав Арсеній Тарковський. Довгий час вважалося, що саме тут він і знайшов свій останній притулок. Тому інший поет Пушкін приїздив сюди у грудні 1821 року вклонитися праху Овідія. Однак, останні дослідження доводять, що свою смерть римський вигнанець зустрів у Констанці (Румунія). На згадку про них і з’явилися ці назви. Триярусна чотиригранна башта Пушкіна височіє над лиманом, якраз навпроти башти Овідія.

Побудована Аккерманська фортеця з білого вапняку. Це помітно неозброєним оком. А що не помітно? Склад розчину! В нього пропорційно входили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. І ще один маааленький секрет: у склад будівельних матеріалів також входило просо. Вгадайте, навіщо? Воно дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах!

У часи панування Османської імперії Аккерман не раз зазнавав нападів козаків під проводом Івана Сірка, Григорія Лободи, Івана Покотила, Остафія Дашкевича, Семена Палія. Три російсько-турецькі війни пов’язані з історією фортеці. 1 грудня 1806 року турки здали її без бою загону Армана де Рішельє. А згідно з мирним договором, підписаним після розгрому армій Наполеона у 1812 році, фортеця остаточно відійшла до Російської імперії. Через 20 років вона втратила статус військового об’єкта.

У різні часи фортецю відвідували Адам Міцкевич, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Максим Горький. 1963 року вона визнана пам’яткою архітектури та історії, а нині претендує увійти у список ЮНЕСКО.

Краєвиди, що відкриваються зі стін древньої цитаделі, дивовижні. Як на лиман, так і на її подвір’я. Недарма вона постійно привертає увагу кінематографістів. Колись саме тут знімали фільм нашого дитинства «Капітан Немо». А 2009 року фортеця пережила черговий кіношний стрес. На зйомках російського фільму «Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні» заради короткого епізоду знімальна група ледь не спалила історичний бастіон. За свідченням археологів, які майже щороку проводять тут розкопки, те, що фортеця вистояла під час цих зйомок, просто диво.

До речі, поки писався цей текст, студенти-практиканти, що беруть участь у розкопках на території фортеці, знайшли й дістали з землі скляну закупорену пляшку часів Османської імперії. Пляшка в ідеальному стані і містить в собі поки що не досліджену рідину. Попередньо визначено, що походить вона з Європи і виготовлена не пізніше 1798 року. Ними знайдено також бронзовий ключ, турецький кинджал, гарматне ядро та турецький релігійний талісман тумар.

На зворотному шляху ми зайшли в магазин мережі АТБ, що в центрі міста. І тут здивувала одна з реалій сьогодення, а саме те, що всі, включаючи продавчинь, ігнорують носіння масок, а на вході не було й натяку на санітайзери. І як тут не згадати фразу Овідія: «Менш болісна сама смерть, ніж її очікування».

Любомир Романов

Надрукувати