Перемога козаків у битві турків з поляками під хотином у вересні-жовтні 1621 р.

Перегляди: 298

У ці жовтневі дні славне своєю історією місто Хотин Чернівецької області відзначає 400-річчя Хотинської битви 1621 року. Як пишуть нинішні історики, від її результатів залежала майбутня доля всієї Європи. Отож, як на мене, цю дату мала би відзначати не тільки вся Україна, а й та сама Європа – як день перемоги козацького війська під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного у війні між Річчю Посполитою і Османською імперією.

Два роки тривала війна, чотири тижні – кровопролитна битва, в якій українські козаки демонстрували неймовірну мужність і доблесть в поєднанні з військовою майстерністю, незнаною ні туркам, ні полякам. Один з хроністів цієї світової баталії Евергард Вассенберг згадував: «Ці люди значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому».

Та коли нарешті 29 вересня 1621 р. «блискуча Порта» і «шляхетна Річ Посполита», втомившись, вирішили піти на перемир’я, поляки, які ще вчора були союзниками козаків і благали на колінах підмоги у Сагайдачного, не допустили на підписання мирної угоди… самих ПЕРЕМОЖЦІВ, бо вважали, як виявилося, їх… звичайними найманцями!!!!! Більше того, Хотинський мирний договір урізав права й можливості військової республіки Сагайдачного, зокрема, передбачав припинення походів запорожців на Кримське ханство і Османську імперію, тобто не давав права на самозахист, милостиво дарувавши взамін «свою прихильність», що, як відомо, як і московська, було завжди лукавою.

І тоді, коли султан з крулем влаштовували один перед одним мальовничі паради, дарували один одному слонів і породистих жеребців, справжній переможець Гетьман український Сагайдачний, поховавши своїх побратимів, повертався в Україну, до Києва з половиною свого війська...

Та це ще не вся «подяка» ворогів чи друзів… Як відомо, по дорозі Гетьмана наздогнала підступна отруєна стріла, пущена в спину… Ким? Ворогом, зрадником? Історики цей злочин списали на татар… На жаль, не зробивши висновків, що з правіку ні Європі, ні Азії, ні євро-азійській Росії держава Україна – Незалежна, сильна, могутня, демократична була НЕ ПОТРІБНА… І буде. У чому переконуємося й сьогодні. І нам, українцям, це треба запам’ятати, як «Отче наш», а нашим керівникам усіх рівнів, президентам і головнокомандувачам – зарубати собі на носі і працювати на саме таку ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ.

Галина Тарасюк

Дума про гетьмана Сагайдачного

400-річчю перемоги його війська у битві під Хотином

у жовтні 1621 р. – присвячується

О, Господи! У світі знову горе!

Неначе збожеволів божий люд!

Османи знов скородять Чорне море

І пруть на Русь-Вкраїну звідусюд!

Не розбереш, де вороги, де друзі?

Москва – на ляха, ляхи – на Стамбул!

Чорніє сонце на вечірнім прузі,

І червоніє у Дністрі намул…

Всяк хоче злота, слави, прагне крові…

Всім мало влади, почестей, земель…

Уже султан на пагорбах Молдови!

Уже знімають двері із петель

В оселях православних – бусурмани!

Але не кращі, Господи, й свої…

Колотяться ненавистю слов’яни –

Як вороняччя – у кублі змії!

То тільки зверху – все і любо, й тихо,

Та в кожного – свій на Вкраїну план.

Налигач в’ють на козаків із лика –

З Москви боярин, із Варшави – пан.

І хочеться, і колеться, і лячно…

І ненадійна клятва зрад і змов…

Але стоїть, як скеля, Сагайдачний!

Й горить відвагою палка козацька кров!

А Порта вже під ХОтин підступає…

Тремтить Європа, і Москва тремтить!

І знову зрада-змова закликає

Священну перемогу освятить

Козацькою звитягою… Ох, славо!

Важка ти, як гетьманська булава!

Та шле послів Литва, і шле Варшава,

І чолобитними засипала Москва…

О, рідна земле! Доля твоя клята

На перехресті світових доріг…

Якби ж я міг за пазуху сховати

Тебе, немов дитя! Якби ж я міг!!!

(…) О, гетьмане!!! Який ти необачний…

Чи славою упився, чи здурів?

А ти стоїш на полі битви й плачеш

Сльозами сиріт, вдів і матерів…

А ти рахуєш військо поріділе…

– Простіть, сини! Вина моя – без меж…

Та я повів вас на святеє діло:

Земля Хотинська – Русь-Вкраїна теж! –

І чуєш відповідь, немов зітхання вітру –

Небесний хор козацьких голосів:

– Не плач, гетьмане! Бабські сльози витри!

Ми полягли, але живі! Усі!

Ми – у строю! Бо мир цей – передишка

Для Волі й Степу. Тож збирай полки!

На Січ! На Січ! Москва вже чортом дише!..

Та стережись! Он вороном метким

Стріла летить! Пімстлива чи «подячна»?

І мітить просто у твоє плече!

Невже, за перемогу?!! О-о, як смачно

Регоче ворог! Рана… як пече…

Та гетьман не ридає вже! Не плаче.

Іскриться люттю серце молоде!

Вертає на Вкраїну Сагайдачний,

А слідом військо стомлене іде –

Через степи, і гори, і долини,

Із пісні в пісню, з вічності – в цю мить…

Й летить стріла у серце України…

Летить стріла… Вже сотні літ летить.

вересень-жовтень 2021 р.

Надрукувати