Поєднати висоту Божої віри із національними святощами

Перегляди: 244

Голова обласної ради Сергій Шульга вперше вручив відзнаку «З добром до людей» під час урочистостей із нагоди Дня Соборності України. Її отримали єпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк і Протопресвітер Кіровоградський Української Греко-Католицької Церкви отець Іван Третяк.

«Найцінніше для нації бути єдиною. І в день злуки України нам потрібно в першу чергу згадувати і повертатися до місії, до суті соборності. Маємо пам‘ятати: ми непереможні, коли єдині. Історію держави, історію країни, в якій ми живемо, творять люди. Своїми вчинками і здобутками. Своїми добрими ділами. Такими є Владика Марк і отець Іван Третяк. Ви робите дуже багато для нашої єдності, для підтримки родин загиблих військових, для наших захисників», – проникливо зауважив Сергій Шульга.

І це справді дуже симолічно, бо тільки там перемога, де є духовна єдність. Впродовж віків Україна була розділена духовно. Очевидно, прийшов час переосмислити минуле, чітко усвідомити, що роз’єднаність, особливо духовна, завжди була на руку насамперед нашим ворогам.

І наша Українська церква, яка вирвалася з неканонічного і підступного підданства РПЦ, обов’язково має стати осердям справжньої духовності, Божої любові і опорою чесного суспільства, інакше буде відтіснена на далекі маргінеси і з часом зовсім нівельована.

Тим більше, що у нашій давній християнській (до ув’язнення в РПЦ) традиції такий підхід був осмислений і сформульований нашим філософом-класиком Григорієм Сковородою. Йдеться про активізацію внутрішнього духовного життя, «молитводумання», а не здійснення обряду. Він сам по собі нічого не вартий без внутрішнього долучення людини до духовного світу. Бог дав не інституції, не установі, а кожній людині Силу долати зло!

Якщо говорити про зближення християнських гілок віри, то в Україні був досвід спроб об’єднання католицької і православної церков часів вікопомного Петра Могили. Разом із заснуванням Києво-Могилянської академії це були найважливіші його кроки у цивілізаційному поступі. Історик Аркадій Жуковський у цьому ключі цитує Олександра Оглоблина, визнаючи таку оцінку найбільш розсудливою і правильною: «Могила зумів поєднати щиру відданість ідеалам і традиціям Православного Сходу з глибоким розумінням історичних і культурних заслуг Католицького Заходу і прагнув створити синтезу вселенськости на базі Руської (Української) Церкви».

Тоді не вдалось, але має вдаватися нащадкам?

Звісно, життя йде вперед. І сьогодні говорити про організаційне об’єднання хоча б християнських конфесій дуже проблематично. Але надзвичайно важливо, щоб духовне і національне взаємно підсилювалось. І тут важко не згодитись з релігієзнавцем Анатолієм Колодним: «Різні християнські конфесії і церкви України не мали б прагнути до свого монопольного впливу на релігійно-духовне життя усіх українців, а наявні між ними розбіжності переносити на грунт національного, якщо вони бажають йому служити. Лише сходження на рівень національної ідеї як пріорітетного принципу гарантує підхід до конфесійної відмінності й окремої церковної належності як чогось перехідного і не основного в суспільному і релігійному процесі, утвердження в думці, що Україна одна для тих, хто бажає її відродження і Бог один для тих, хто у нього вірить».

Ми живемо у час бурхливого розвитку сучасних інформаційних технологій. Використані з розумом, вони потужно допомагають комунікувати, розвиватись, мати швидкий доступ до величезних масивів інформації, бути присутнім на цьому полі і навіть знаходити своє громадянське чи творче самовираження. Та, на жаль, у цього процесу є й зворотній бік. І маніпуляція суспільною свідомістю, яку ми вже згубно відчули на собі, ще не найгірше з того арсеналу.

Цілеспрямований агресивний вплив на людську свідомість нині уже здатен повністю дезорієнтовувати, фактично знищувати людську особистість і перепрограмовувати її на якісь конкретні цілі. Стирання грані між добром і злом, нав’язування нігілізму, цинізму, повна дезорієнтація у координатах правда-неправда, багато іншіх шкідливих і руйнівних для людської психіки впливів. Створення біороботів сьогодні уже не фантастика, а страшна реальність. І ця загроза тим страшніша для нас, бо ми знаходимося у стані реальної війни з останньою у світі імперією, яка заради власного виживання і утвердження не зупиниться ні перед чим.

Що можна протиставити цьому? Тільки потужну і суперміцну систему внутрішніх цінностей людини, найякіснішим цементом для якої може стати віра і Божі заповіді. Адже відсутність будь-якої міри, орієнтиру в царині капіталів відразу деформує політичне життя, а зміст діалогу наповнює потворами-гібридами: симулякрами, фриками, фейками тощо. Поява окремого глосарію для цих покручів свідчить про вже сформовану небезпечну версію розвитку, а радше — занепаду цивілізації.

Тільки тоді, коли в політиці церква стане свідком правди і поверне в діалог позитивну міру буття, ми зможемо уникнути трагічної перспективи. При цьому слід розуміти, що бути присутнім у політиці не означає бути її учасником (годинник хронометрує час гри, іноді навіть визначає переможця, але він не робить ходів на шахівниці, залишаючись лише мірою). 

Церква є мірою буття цивілізації. І якщо її штучно "видалити" з політики, цивілізація пуститься берега.

Важко не погодитись із думкою одного із гімалайських лам, викладеною у книзі дослідника східних релігій Ернеста Мулдашева у книзі «Від кого ми походимо?»: «Психічна енергія володіє велечезною силою, особливо, коли вона йде від великої маси людей. Наприклад, коли у суспільстві накопичується негативний потенціал, то людям стає важко думати про хороше і добре, а смакування всього негативного стає звичайною справою. Це, як правило, веде до регресу суспільства. Якщо в суспільстві накопичується позитивний потенціал, це, без сумніву, веде до прогресу».

Чи не це ми бачимо навколо? Чи не у цьому суть і гібридної війни, що ведеться проти нас? Адже звичайна матеріальна війна, всупереч навіть значних втрат, може об’єднувати суспільство, певна перемога, навіть незначна, може стати основою для великих перемог. А розповсюдження хаосу, брехні, цинізму, байдужості, перекручування інформації, загальна зневіра, відсутність правди і моральних орієнтирів здатне навіть матеріально сильну спільноту перетворити на нікчемну, безсилу і маніпульовану.

Думаю, кожен з нас уже відчув згубну силу постправди, коли ми розсипані на безліч індивідуальних правд, більшість не вірить нікому і нічому і ні про що у такому суспільстві домовитися неможливо. Зате у ньому прекрасно працює маніпуляція, об’єктами якої ми й стали на виборах. Як же протистояти згубній постправді? Публіцист Валенти Ткач стверджує: «Слід просто озирнутися назад. Часто вихід буває там, де був вхід. У цьому сенсі варто згадати про церкву. Вона повинна знову стати системою відліку, системою координат, мірою буття правди. Їй не варто навіть вступати в полеміку чи диспути. Церкві слід бути базою порівняння правди. А вже справа кожного – координуватися до неї, чи ні. Але всі повинні розуміти, що правда – є! Тоді індивідуальні правди знову отримають шанс об’єднатися в симфонії правди, а суспільство і цивілізація вберегтися від занепаду та розпаду. Але це вже питання до самої церкви, відповідати на яке слід без будь-якого популізму, бо знати про Бога і вірити в Бога – це зовсім різні речі».

Сучасні технології здатні не лише плодити безліч «правд», маніпулювати свідомістю і стирати грані основоположних понять, а буквально стирати людську особистість, нівелювати розум і душу. Страхітливу картину малює науковець і публіцист Михайло Гончар: «Голлівудсткий трилер «Чужий», прем’єра якого відбулася 40 років тому, може бути вдалою ілюстрацією того, як діє Росія у своїй експансії зовні. У фільмі позаземна істота – монстр непомітно пробирається в людину, використовуючи її організм для вирощування собі подібних. Коли людська оболонка стає непотрібною, народжкється новий монстр. Схожим чином діє і Росія, проводячи масованою пропагандою, зусиллями лобістів та агентів впливу, імплементацію токсичних наративів в інформаційне середовище, соцмережі. На вислів Владислава Суркова мало хто звертає увагу, а даремно. «Чужоземні політики приписують Росії втручання у вибори та референдуми по всій планеті. Насправді справа ще серйозніша – Росія втручається у їхній мозок і вони не знають що робити з власною зміненою свідомістю» – стверджує головний технолог російської версії гібридної війни. І він тут не помиляється. Таке втручання у мозок часто не помітне для того, хто є об’єктом. Ба більше – політик може вважати, що це його власні думки, чи що він самостійно прийшов до певної думки».

Отож, як бачимо (і відчуваємо на собі у деяких регіонах України, насамперед на Донбасі!) технологія створення людиномонстрів уже працює. І у першу чергу – проти нас, українців. Бо ті, хто використовує цю диявольську технологію дуже чітко розуміють: без нашої тисячолітньої історії, без нашої церкви вони втрачають більшу частину своєї ваги у світовому гуманітарному і культурному тренді. Тому так ненавидять нашу мову, культуру, історичну пам’ять, як чорт ладану бояться національної церкви, тому з такою затятістю і працюють, аби перетворити українців на адептів рускава міра, відводячи їм роль біомаси у власному світовому возвеличенні.

Тож, просто життєво важливо плекати свою національну церкву (незалкжно від конфесій), поєднуючи висоту Божої віри із національними святощами, нашою Соборністю, бо тільки ці два крила можуть піднести і врятувати від тих ворожів монстрів. які вже почали роздирати наш розум і душу.

Світлана Орел

Надрукувати