Він подарував українцям словник, за яким ціле покоління вчилося писати правильною українською. Але сам за це поплатився життям…
Григорій Голоскевич – постать, без якої важко уявити українське мовознавство доби нашого відродження початку двадцятого століття. Справжній лицар живого українського слова, людина дивовижної працездатности й кришталевої наукової чесности.
Він народився на Поділлі в родині священника. Спочатку була семінарія, згодом – історико-філологічний факультет у Петербурзі. Проте його серце завжди належало рідній мові. Повернувшись до України, Голоскевич з головою поринає в дослідження: записує подільські говірки, працює над пам’ятками давнього письменства, викладає й долучається до створення наукових установ.
Найголовнішою справою його життя стало впорядкування правопису. Коли 1928 року в Харкові ухвалили перший загальноукраїнський правопис (компромісний, соборний, що об’єднав східну й західну мовні традиції), Григорій Костянтинович створив титанічну працю – «Правописний словник» на близько 40 тисяч слів із розлогими формами словозміни.
Ця праця вийшла сімома виданнями й стала настільною книгою кожного свідомого українця – від школяра й гімназиста до академіка й поета. Мова оживала в нормах, що ґрунтувалися на питомих народних джерелах.
Та тогочасна система не терпіла самостійности української думки. 1929 року вченого ув’язнили. Його зробили одним із підсудних у показовому судовому процесі «Спілки визволення України», де знищували цвіт нашої інтелігенції – академіків, професорів, митців, дослідників.
Вирок – п’ять років суворої ізоляції, а після відбуття терміну – заслання до далекого сибірського Тобольська без права повернення додому та улюбленої справи. Знесилений, позбавлений можливости творити, відірваний від рідної землі, у жовтні 1935 року Григорій Голоскевич пішов із життя. Йому був лише 51 рік. Обставини його загибелі й досі лишаються під покровом таємниці, а точне місце поховання не збереглося. Але ми точно знаємо, хто причетний до цього. Як ви розумієте, ім’я на десятиліття викреслили з науки, а працю намагалися стерти з пам’яти. Та заборонити слово неможливо.
Словник Голоскевича таємно зберігали в родинних архівах. Його перевидавали за кордоном: у Нью-Йорку, Лондоні, Мюнхені. Саме за ним українська діаспора десятиліттями плекала й зберігала соковиту рідну мову. Сьогодні праця Григорія Голоскевича повернулася до нас – на полиці книгарень, у цифрові бази й у наукові дискусії. Справжня пам’ять про нього живе в кожному слові, якому він повернув його питоме звучання.
Чи знали ви про цього науковця?