Повірили в диво

Перегляди: 205

Буваючи у журналістських справах у селах, заходжу в поштові відділення – там можна дізнатися останні місцеві новини. Якось на пошті у Володимирівці Кропивницького району Кіровоградської області помітив на полицях невеликі картонні коробки. Мені пояснили, що то – посилки, адресовані деяким легковірним місцевим жителям.

– Дехто спокусився шаленими виграшами, тепер отримує поштою посилки з різним непотребом, платить за нього добрі гроші, – розповіла депутат Катеринівської сільради (якій підпорядковується Володимирівка) Світлана Ніколаєнко. Вона ж познайомила з односельцем Володимиром Морозюком, який хотів легко розбагатіти, та обпікся.

Ось що розповів Морозюк:

– Якось жінка купила кросворди. А там – оголошення про суперлотерею. Обіцяли великий виграш – 360 тисяч гривень. Я заповнив анкету, відіслав у Київ. Через тиждень отримав поштою каталог товарів. Треба було замовити їх, щоб наприкінці місяця отримати грошовий приз. Я й клюнув на цю вудочку. Замовив крем і ще деяку єрунду. Прийшла посилка, віддав за неї аж 300 гривень. Потім ще дві посилки викупив. Там – формочки для кексів і таке інше. І все – таке дороге! Тисячу гривень віддав!

За словами Володимира, тоді він і зрозумів, що з нього викачують гроші. Припинив замовляти продукцію, а йому все слали поштою товари та каталоги.

– Довго ж вони мене мордували своїми листами та посилками, – згадує Морозюк. – Мене дочка так лаяла за те, що влип у цю історію! Каже, в них у селі в Житомирській області є дідок, який теж хотів розбагатіти. Він за два роки накупив через пошту єрунди на десять тисяч гривень. Ні, тепер у ці виграші не вірю. І всім раджу: не зв'язуйтеся.

Володимир показав папери, які отримав від столичної фірми. Там повідомляється: Морозюку належать «головний приз – 360 тисяч гривень, додатковий приз – 240 тисяч гривень, премія за швидкість – 60 тисяч гривень», а щоб отримати ці капітали, достатньо ще раз отоваритися на кількасот гривень. Наприклад, купити за 300 гривень такий набір: 50 грамів цикорієвого напою, крем від болю в попереку, засіб для миття посуду і невеличкий рушничок. І це, мовляв, – дешево, зі знижкою на 100 гривень.

Оформлені ті папери солідно: «червоний диплом переможця», «супровідна відомість до сумки з готівкою», «досьє головного переможця», «голова комісії з вручення призів», «фінансовий консультант».

Не тільки у Володимирівці є простаки. Кажуть, в одному із сусідніх сіл літня жінка витратила на такі посилки усі гроші, які заплатив їй фермер за річну оренду землі. А ще один пенсіонер, теж із цих сіл, був одержимим ідеєю заповісти дітям і онукам 500 тисяч гривень, які сподівався виграти в такий же спосіб. Його син, довідавшись про це, ходив на пошту і забирав кореспонденцію, адресовану батькові. Занепокоївшись відсутністю листів на свою адресу, старий правильно припустив: хтось перехоплює листи. І коли машина з кореспонденцією приїздила у село, пенсіонер уже чекав її біля поштового відділення. Цього чоловіка уже немає в живих. Бажаючи отримати задарма міфічні пів мільйона, він, кажуть, витратив на казна-що реальних десять тисяч гривень.

Віктор Крупський

Надрукувати