На цій світлині ви бачите українських бійців батальйону "Нахтіґаль", які на світанку тридцятого червня 1941 року входять до центру Львова по вулиці Городоцькій. Всього наших бійців у тій колоні було 330.
Сьогодні дехто з українців, коли щось чує про батальйон "Нахтіґаль", то тут же припечатує йому свій вирок типу: "...а, то ті гітлерівці та есесівці..!" І ота дика неосвіченість по такому ставленню до батальйону, вперто насаджувалася радянською ідеологією впродовж десятиліть.
Натомість та частина сьогоднішніх українців, які беруть до уваги лише конкретні факти, а не байки відставних політруків, чудово розуміє, що батальйон "Нахтігаль", який був укомплектований майже виключно із західних українців, не мав жодного стосунку ні до СС, ні до нацистської ідеології німців, оскільки був спецпідрозділом Абверу, який мав здійснювати диверсійні акції на території ворога, а також боротися проти радянської влади і створення передумов для відновлення незалежної української держави. А от вже після створення Української Держави такі батальйони як "Нахтіґаль", "Роланд" та інші військові підрозділи, мали стати основою української національної армії.
А як же щодо присяги: кому клялися служити бійці батальйону "Нахтіґаль"..? По-перше, згідно із домовленістю бандерівської частини ОУН із адміралом Канарісом, усі члени батальйону "Нахтіґаль" склали присягу не Третьому Райху, а виключно Україні і ОУН; по-друге, на Нюрбергському процесі було встановлено, що жодних (!) військових злочинів батальйон "Нахтіґаль" не вчинив. Більше того, Міжнародний трибунал у Нюрберзі під час засідання 15 лютого 1946 року, спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і околицях (документ №СССР-6/1) встановив, що усі страти у Львові – у тому числі львівської професури – є справою рук спецзагонів гестапо та СД (то була така розвідслужба в СС); по-третє, щодо назви батальйону: німецьке командування дало йому назву "Нахтіґаль" ("Соловей") з огляду на чудове виконання військових маршових пісень під керівництвом Євгена Білинського, яке їм сильно заімпонувало і в яких згадується соловейко; по-четверте: за час свого існування із другої половини березня по 15 серпня 1941 року у батальйоні "Нахтіґаль" загинуло 39 бійців, а 40 були поранені. Втрати почалися після того, як сьомого липня 1941 року цей батальйон покинув Львів і чотирнадцятого липня був у сьогоднішньому Хмельницькому. Потім була передислокація батальйону під Вінницю і запеклі бої із Красною Армією.
Причиною розпуску батальйону "Нахтіґаль" (зрештою як і схожого до нього ще одного українського батальйону – "Роланд") був гострий конфлікт між німцями і бандерівцями. Тоді більшість українців із розформованих батальйонів пішли в ліси і влилися в УПА, а деякі бійці, підписавши новий контракт, влилися у новостворений 201-ий шуцманншафт-батальйон, який воював проти радянських партизан.
А тепер найголовніше: у лютому 2008 року представник архіву Служби безпеки України Олександр Іщук пред'явив документи, які свідчать, що ОУН не брала участі у жодних каральних акціях проти населення Львова в липні 1941 року. Того ж самого місяця українське товариство «Меморіал» представило раніше засекречені документи відносно діяльності батальйону «Нахтіґаль».
... Отакі-от історії стоять за ніби-то ворожим для нашого вуха словосполученням: "батальйон Нахтіґаль". І мало хто задумується, що у ті воєнні роки чи не кожна європейська держава, будучи окупованою нацистською Німеччиною, створювала для своїх земель подібні військові підрозділи. Але сьогодні українські вороги зі сходу і заходу у своїх безперестанних звинуваченнях згадують чомусь лише наш "Нахтіґаль"...