Уже одинадцять років, як пішов у кращі світи Андрій Ліпатов, художник, людина щирої душі, життя якого перервалось раптово.
Бажання написати про художника Ліпатова народилося в мене давно, коли, зайшовши до кав’ярні та замовивши філіжанку кави, я підсіла за столик, за яким сидів Андрій. Знаючи про нього як видатного художника, мені було цікаво все: де він працює, як навчився малювати, де виставлялися його роботи… Він відверто розповів про себе. Так я дізналася, що він народився в Коломні Московської області в сім'ї військовослужбовця. Ще у шкільні роки переїхав з батьками в Україну. Закінчивши школу, навчався у КІСМі (Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування). Після закінчення вишу працював інженером-конструктором на заводі «Гідросила». Саме у цей час захопився малюванням, зокрема у жанрі карикатури. Творче захоплення поступово стало життєвою необхідністю.
Як розповів Володимир Волохов, кіровоградський живописець, друг Андрія Ліпатова, з дитинства маючи талант до малювання, він самотужки оволодівав усіма хитрощами цього ремесла та всіляко намагався удосконалювати набуті вміння та навички.
– Загалом Андрій поспішав жити та творити. Він був настільки працелюбним та працездатним, що я інколи дивувався, як він все встигає. А услід за працелюбством прийшло й визнання. Ще молодим художником його запросили на пленер у Чехію, де він разом із дружиною та сином перебував кілька тижнів та написав чимало робіт. Він був учасником багатьох як вітчизняних, так і закордонних виставок. Зокрема за допомоги моєї доньки, яка мешкає у Ніцці, його картини потрапили до Франції. Андрій брав участь у різноманітних міжнародних виставках сучасного художнього мистецтва, зокрема Верней-на-Авре, Марселі. Я безпосередньо був присутнім на відкритті останньої, що мала назву «Митці світу». Тоді французький бомонд схвально поставився до робіт Андрія.
Його картини розкуповувалися на ура як на батьківщині, так і за кордоном у приватні колекції США, Канади, Великобританії, Франції, Італії, Німеччини, країн Балтії та СНД.
Андрій працював у мистецькому напрямку, означеному як наїв, або художній примітив, коли технологія написання шаржу об’єднується з жанром. Зі щирим дитячим відчуттям світу він за допомогою олівців, пензлів та фарб створював образи людей, як своїх сучасників, земляків, так і колоритних легендарних персонажів, яких оточують такі ж чудернацькі речі інтер’єру, побуту тощо.
Чимало його художніх творів присвячено народно-фольклорній тематиці. Героями тут ставали козаки під час бойових дій та відпочинку, русалки, чорти тощо; яскраво зображено народний побут (від сватань та гулянь до всезагальних народних свят, таких, приміром, як Христове Воскресіння, Різдво). Також серії робіт присвячені автомобілям, спортсменам, темі ретро тощо. Він мав гарну фантазію та володів композиційними прийомами, був всебічно ерудованою людиною, легко вигадував нові цікаві сюжети. У кожній його роботі можна було знайти свою родзинку, особливу вишуканість і неповторність.
Як розповідає Марина Ліпатова, дружина художника, незадовго до смерті Андрій розпочав роботу над картиною «Синій Птах щастя», образ якого, за легендою, є символом недосяжного щастя, нездійсненної, хоч і прекрасної мрії. Цей образ є алегоричним, адже Андрій щиро вірив у свої подальші потужні злети на крилах творчості. Тож у центрі він зобразив казкового Птаха, який летить високо у небі… А землю намалювати не встиг…
Сьогодні, переглядаючи репродукції його наївних життєстверджуючих картин, хочеться вірити, що Андрієва душа поруч, живе у своєму дивному казковому неповторному світі, і, як завжди, випромінює радість та творить добро.
Ольга Кизименко
