Ви знали, що в СРСР серед заборонених у публічному обігу книг була "Історія" Геродота? Ця книга вилучалась з цивільного обігу, її не можна було купити в книгарні. Про це мені розповів відомий історик-скіфолог проф. Ольховський, з яким ми познайомились два роки тому. А ось, чому ця книга була заборонена – я зрозумів лише тоді, коли купив її і прочитав.
Виявляється Геродот був вихідцем з Північного Причорномор'я, він бував в таких містах як Ольвія (це Миколаївська область, район Очакова) і в місті Гелон (нині Бєльськ, Харківська обл.). В книзі Геродота описано як скіфи розбили 250 000-ну армію перського царя Дарія. І ще багато чого цікавого – як скіфи били окупантів, як влаштовували рейд по Скіфії, заманювали противника в глиб території і потім знищували його.
Українці – нащадки тих самих скіфів, а українські жінки – це амазонки, які теж готові давати відсіч будь-якому ворогу-завойовнику. Мало хто знає, що, наприклад, амазонки разом з мермедонцями Ахіллеса брали активну участь у Троянській війні. І що сам Ахіллес похований на острові Зміїний. Може, через це за цей наш острів постійно триває така боротьба?
Хто не читав "Історію" Геродота – дуже раджу почитати. Щоб зрозуміти хто ми є, чиї нащадки. Невже раби з боліт думають, що вони здатні і зможуть перемогти вільних українців, нащадків скіфів, сарматів, запорізьких козаків?
Український народ переможе загарбників-супостатів, орду з рф за будь-якої погоди! Не осоромте свій рід. Бийтеся! І ніколи не здавайтеся! Україна переможе ерефію і її орків. Це лише питання часу. І нехай згорить Москва!
Олег Веремієнко
Скіфські особливості української мови
Часто від неспеціалістів доводиться чути: що нам та стародавня історія, ті скіфи, сармати – до сучасної України вони, мовляв, стосунку не мають. От гали Астерікс і Обелікс до історії Франції мають стосунок, а скіфи до України – ні…
До сьогодні збереглися на письмі близько 400 достеменно скіфських слів, які дозволяють стверджувати: українська мова має свої виразні особливості насамперед завдяки скіфському спадку.
Приміром, однією з особливостей української є ікавізм, що ясно вирізняє її з решти слов'янських мов – перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]: "столи – стіл" і т.д. Ікавізм – це стародавня властивість скіфської мови, зафіксована ще Геродотом. Скіфи у нього "названі сколотами за іменем їхнього царя Скіла".
З усіх слов'ян хіба в хорватів, та, кажуть, в деяких словацьких діалектах є ікавізм. Між тим, хорвати, так само як українці, мають велику частку скіфо-сарматського спадку (навіть сама назва цього народу перекладається з сарматської як "пастухи"). Що цікаво, в північних і північно-західних українських діалектах (тобто на одвічних землях слов'янського етногенезу – на Волині, Північному Прикарпатті і Поліссі, де переважали слов'яни і скіфо-сарматський вплив був менший) ікавізм проявляється найслабше.
У скіфській мові не було звука „ф”, точніше, він читався як „хва”. Тобто "Хведір", "хвіртка", "Хвастів". У скіфській мові часто вживалися звуки „дж” і „дз”. Сьогодні цю особливість можна бачити в остетинській – єдиній мові північноіранської групи, що збереглася до цього дня.
Також у скіфській множина передавалася через "ата" – так, як в українській при зменшуванні: "лоша – лошата", "цуценя – цуценята" тощо.
Водночас, у скіфській існував характерний фрикативний звук „г”, що нині абсолютно чітко виокремлює українську серед більшості інших слов‘янських мов. Відомий скіфолог, осетин (!) В. Абаєв так і писав: "Шукайте Скіфію там, де говорять "г". Це фрикативне "г" зафіксовано Геродотом та іншими греками на письмі в назвах багатьох рік Скіфії – Гіпаніс, Геррос, Гиргіс, Гіпполея. А в українській це "гарбуз", "Гумань" (про місто) та чимало інших.
Вочевидь, ця ж мовна особливість була і в сарматській мові. Приміром досьогодні збереглося прізвище кримських греків – Халангот, тобто "алан-гот", нащадок змішаного аланського (сарматського) і готського населення Криму, що становило етнічну основу князівства Феодоро в Криму.
В українській мові зустрічаються явні скіфські прізвища. Приміром, Саєнко, від скіфського "сай" – воєнний ватажок, цар. До речі, збереглися ще древніші цілком українські прізвища ще доскіфського індоіранського спадку – Рахманин (від рахманів, тобто волхвів чи брахманів), Шудря. Є прізвище Сакович – можливо, від назви сарматського племені "саки". І місто з такою ж назвою в українському Криму.
Досьогодні в Україні широко присутні кілька сучасних імен індоіранського походження, не обов'язково скіфського, а, можливо, сарматського: зокрема, Оксана та Руслан. Оксана індоіранськими мовами значить "світла". Відомо, що Роксаною звали дружину Олександра Македонського, з якою він узяв шлюб під час свого азійського походу. Раніше таких імен було більше. Відомі імена антських князів середини І тисячоліття після Різдва Христового із скіфською чи сарматською часточкою "гаст" – Ардагаст, Радагаст, Анангаст, Доброгаст тощо. Ще в 13 столітті ім'я Доброгаст фіксується літописом на Галичині.
Що вже казати про Бабая, яким в Україні досі лякають дітей – "спадкоємця" скіфського головного божества Папая.
Збереглося чимало цікавих скіфських слів. Наприклад "крк" – горло. Досі є українське слово "карк" – задня частина шиї з верхньою частиною хребта; зашийок. В Хорватії острів і протока звуться Крк – гирло. А в Україні є місто Керч.
Чим українська історія цікава: коли придивится, виявляється, ніщо нікуди не зникло.
На золотих пластинах – скіфи в шароварах,
Олександр Палій