На вашому сайті я випадково прочитала, що лікар з Олександрії не сприймає медреформу – і аж не повірила, бо думала, що лікарі вже до неї звикли і пристосувалися. А от я – в шоці!
У мене раптово виникла проблема зі здоров’ям (інфекція), я відпросилася з роботи і зранку побігла в першу міську поліклініку в Кропивницькому. Тепер вона називається якось інакше. Мій сімейний лікар, виявляється, приймає з 13 години.
Як цей медик стала «моєю»? Коли десантована з-за океану місіс Супрун затіяла переворот в українській медицині, вона рекомендувала брати в сімейні лікарі тих медиків, яким я довіряю. Слава Богу, лікувалася рідко, з медиками була практично не знайома і не могла судити про рівень професіоналізму когось із них. Другою порадою американської медичної революціонерки була така: довіртеся сарафанному радіо. Тобто спитайте у знайомих, завдяки якому лікарю їм вдалося вижити – і йдіть до нього. Друзі та родичі або називали прізвища медиків і заклинали в жодному разі до них не йти, бо залікують, або хвалили конкретних травматологів, хірургів, гінекологів, невропатологів, лорів чи кардіологів, а тут же потрібен фахівець загальної практики – так реформатори це обізвали.
Не обравши нікого, пішла в першу поліклініку, до якої за старими мірками була прикріплена територіально. Питаю в реєстратурі, з яким лікарем можна укласти декларацію. Реєстраторка глянула кудись повз мене і кинула: «З яким хочете». Потім подумала і сказала, на якому поверсі можна позаглядати в кабінети. Пішла. Під одним кабінетом величезна черга, «просто спитати» мене ніхто не пропустить. Пройшлася далі і зупинилася на кабінеті, під яким було тільки двоє людей. Дочекалася, зайшла, лікарка відповіла, що укласти з нею декларацію можна, але зараз вона зайнята, маю посидіти в коридорі, вона мене викличе. Чекала хвилин 40, психанула, пішла ще в якийсь кабінет, там зрештою уклала декларацію, жодного разу не зверталася – і от маю чекати пів дня, а часу нема. Прошусь на ресепшені на прийом до профільного лікаря. А без направлення – «ніззя», треба платити. На місці це зробити теж «ніззя», тільки через банк. Три банки обійшла, всюди черги, бо через карантин пускають клієнтів лише порціями. Аж майже через пів дня заплатила 80 гривень і потрапила нарешті до профільного лікаря. Була його єдиною пацієнткою – а до реформи до кожного профільного спеціаліста були черги. Близько години і кіло нервів він витратив на занесення моїх даних у комп’ютер – то система зависала, то файл не відкривався, то щось не хотіло кудись прикріплюватися…
Мої батьки та доросліші колеги кажуть, що радянська система медицини організаційно була дуже продуманою і зручною для пацієнтів.
Тоді теж обурювалися, що чекати довго, що нахаби лізуть без черги, що інші медики проводять блатних… але не розуміли свого щастя! Так, то було щастя потрапити до потрібного лікаря в той же день – хоч у першу, хоч у другу зміну без будь-яких направлень! І тут же у разі потреби одержати направлення до іншого фахівця і відвідати його в той же день.
Навіщо було ламати цю систему?
Що дає оцей сімейний лікар, від милості якого залежить, одержу я направлення до профільного чи ні? І коли у того профільного буде «вікно»? Через місяць? Сімейний тепер не ходить додому на виклики, лікує по телефону – тоді чому його нема на місці цілий день? Підробляє ще десь? То має бути заміна – черговий чи як. Виходить, що це задумано для того, аби розвантажити профільних від безплатних пацієнтів і якщо їм підгорає, то хай платять?
Мама пригадала, що коли я народилася, то раз на тиждень додому приходила педіатр і обстежувала мене, а медсестра перші два тижні приходила щодня і консультувала та навіть допомагала з доглядом… Поганими були тільки умови лікування. Гарячої води не було, наприклад. Чи тепер вони набагато кращі? Колега лежав у четвертій лікарні і розповідає, що годують там мало того що абияк, то ще й останній прийом їжі – о 16 годині. Тож до відбою десь о 22-й хоч лапу смокчи, як ведмідь. Знайома лікувалася в платній крутій клініці в Києві, певний час була лежача і попросила медсестру промити їй вуха. А та сказала – приїдете додому і зверніться до свого сімейного лікаря. Хай він це робить…
Я мовчу про рівень підготовки лікарів – які б вони не були, звертатися однак доведеться до тих, які є. І моїх рідних кропивницькі медики не раз рятували. Мовчу про фінансування. Батьки кажуть, що раніше вся медицина була безплатною, не треба було давати гроші навіть за операції, у стаціонарі виділяли безплатно ліки. Мама пам’ятає, що на сестринському посту стояли коробочки з прізвищами хворих та пакетиками ліків. « Ми деякі ліки приймали, а коли їх було багатою, то викидали в унітаз. Які ми були дурні!», – зізнається мама. І годували безплатно. Тоді їжа здавалася несмачною. Але порівняно з нинішньою то був ресторан, каже моя бабуся. Вона якось лежала в стаціонарі в іншому місті, ми поїхати могли нечасто, годували там символічно. Ми запитали лікаря, чи не можна залишити гроші і на кухні замовити деякі страви. То нам пояснили, що так не можна, бо це буде дискримінація тих хворих, у яких грошей немає, вони будуть заздрити «платним», сердитися і писати скарги…
Фінанси на медицину… Коли я дивлюся на круті особняки на околицях Кропивницького і потік машин дорогих марок, які у багатих за нашими мірками європейських країнах помічаєш лише зрідка, то розумію – гроші в Україні є. Тільки йдуть повз касу, з якої можна було б фінансувати медицину. Ми б і самі фінансували (медична страховка). Щоб відстібувати щомісяця певну суму і у разі чого знати, що за лікування тобі вже нічого не треба буде платити. Але я думаю, що у нас ці страховочні гроші або розкрадуть, або їх зжере інфляція, або, як сказала знайома медсестра, замість дорогих ліків годуватимуть дешевим глюконатом кальцію.
Те, що США найбагатша в світі країна і що пані Супрун звідти, не означає, що американська модель медицини взірцева. Подивіться в гуглі самі. США за рівнем медицини серед 90 держав на тридцятому місці – навіть країна «третього світу» Мексика попереду. А на верхніх позиціях невеликі – Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, Швеція, Японія, Ізраїль,Тайвань, Данія, Австрія, Велика Британія.
Ось нові веселі обличчя на чолі України з насолодою відтоптуються на помилках попередників, але чомусь почату ними реформу просовують далі. А Україна тим часом за рівнем медицини на 81 місці серед 90 держав…
Аліса Черська