Обвідний канал довкола Козацького острова в Кропивницькому таки чистять, як і обіцяли. Зокрема, зрізають очерет і рогіз, місцями стебла залишаються плавати у воді. З коренем рослини не вирвані, отже, наступного сезону відростуть. А якби й вирвали, то на мілководді швидко заведеться нова зелень. Та зараз не про це, а про біографію самого каналу.
У своєму репортажі про початок очищення острова я назвала канал довкола острова з боку проспекту Винниченка штучним.
Грандіозний шухер має початися в центрі Кропивицького
Читач Олександр Жосан відгукнувся на це реплікою: «Ви помиляєтеся, стверджуючи, що "цей бетонний лоток і сам є не природним утворенням, а штучним". Подивіться на мапу Єлисаветграда 1913 року і побачите, що саме цей "бетонний лоток" і є справжнім руслом Інгулу, а сучасне його русло з’явилося в 1970-х роках і є штучним».
Упс! Я не історик і не краєзнавець, могла й помилитися, адже так? За порадою читача знаходжу мапу Єлисаветграда 1913 року. Це план міста, який намалював один із засновників обласного краєзнавчого музею Павло Рябков. Порівнюємо із сьогоднішньою супутниковою картою Кропивницького (на всіх картах русло Інгулу біля острова буде позначене синім кольором, а вулиця Велика Перспективна як орієнтир – червоним).
Так, справді, тодішнє русло Інгулу досить точно повторює обриси нинішнього обвідного каналу. Виходить, що той «лоток» штучний лише у частині бетонної облямівки, так?
Та ні, не так. Бо життя міста почалося не у 1913 році, а в 1754 чи й раніше. Беремо карту Єлисаветграда 19 століття такого масштабу, де можна розгледіти вулиці та річку – і що ж ми бачимо? А ми бачимо, що Інгул у позаминулому столітті протікав там, де нинішні вулиці Чорновола та Декабристів змикаються з площею Богдана Хмельницького і повертав униз практично впритул до Великої Перспективної десь у районі музею мистецтв. Проглядається те саме русло і на архівному аркушику з якимись намітками тодішніх архітекторів.
Ріки можуть зрідка міняти русло внаслідок землетрусів, обвалів, зсувів, карстових процесів, виверження вулканів – тобто явищ, характерних для гірських та тектонічно неспокійних місцевостей. Єлисаветград – рівнинна несейсмічна зона, тож через природні стихії Інгул не міг переміститися більш ніж на 300 (!) метрів. Отже, йому допомогли. Хто і чому?
В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» є рядки про те, що для запобігання руйнівним повеням (такі траплялися на Інгулі не раз) «предполагалось урегулировать течение реки Ингула, дав ему прямое направление, прорытием нескольких каналов».
Як «предполагали», так і зробили. Відтак Інгул у центрі Кропивницького (в усякому разі на дистанції від Ковалівки до злиття його з Біанкою, її сховали в колектор) – продукт інженерних маніпуляцій і тут будь-який відрізок ріки, включно з обвідним каналом, сміливо можна вважати штучним.
Ніна Даниленко
