Посеред вересня – 180-річчя Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого), драматурга, одного із засновників українського професійного театру. Про його життєвий і творчий шлях написано багато. А ось олександрійський краєзнавець Богдан Тобілевич, який вважає себе нащадком славного роду, шукає корені і витоки його у давнині. Першим згадкам про рід Тобілевичів нині 435 років.
У збірці архівних документів канцелярії Великого Князівства Литовського "Метрика Литовська" ("Metryka Litewska") наведений історичний документ приблизно 1514 року, в якому значиться боярин Лідський Яцко (тобто Яків) Тубалич. Прізвище Тубалич належить до так званих патронімічних прізвищ, тобто походить від імені батька його першого носія – Тубал. Можливо, що з часом воно історично трансформувалося на прізвище Тубалевич (Тубєлевич або Тубілевич, а згодом – Тобілевич).
Якщо це було саме так, то саме боярина Лідського повіту Віленського воєводства Великого Князівства Литовського Яцка (Якова) Тубалича (народився десь у другій половині XV століття) з великою часткою історичної та генеалогічної ймовірності ми можемо вважати засновником старовинного литовського шляхетського роду Тубалевичів (Тубєлевичів або Тубілевичів, а згодом – Тобілевичів).
(…)4 грудня 2018 року мені вдалося знайти першу згадку в історичних джерелах про шляхетський рід Тобілевичів (Тубєлевичів або Тубілевичів) з Литви (Великого Князівства Литовського) – це дані 1600 року. Вони містяться у 12-му томі алфавітного довідника "Польська Енциклопедія Шляхетська" ("Polska Encyklopedja Szlachecka"), який виданий за редакцією дослідників шляхти Стефана Януша Старикон-Каспржицького та Міхала Дмовського польською мовою 1938 року в місті Варшаві. Як джерела інформації вказані праці відомих дослідників польської шляхетської геральдики – графа Евариста Анджея Куропатніцького герба "Нєчуя" (1734-1788), шляхтича Каспера Нєсєцького герба "Порай" (1682-1744) та графа Єжи Сєвера Борковського-Дуніна герба "Лебідь" (1856-1908).
У збірці архівних документів канцелярії Великого Князівства Литовського "Метрика Литовська" ("Metryka Litewska") за 1690 рік згадано п'ятьох литовських шляхтичів Тубєлевичів. Нащадки цього старовинного литовського шляхетського роду й зараз проживають у Литві, а також Білорусі та Польщі.
У далекому минулому одна з гілок старовинного литовського шляхетського роду Тобілевичів (Тубєлевичів або Тубілевичів) переселилася з територій Литви та Білорусі на землі сучасної України. Представники цієї гілки роду проживали на території Луцького та Старокостянтинівського повітів Волинської губернії, належали до спадкової шляхти герба "Трживдар" ("Trzywdar").
30 грудня 1802 року під №3258 був складений "вивід шляхетства" роду Тубєлевичів герба "Трживдар" ("Tubielewicz herbu Trzywdar"), які проживали у Волинській губернії. Серед їхніх нащадків були корифеї українського національного театру – брати та сестра Тобілевичі. Ми знаємо їх під театральними псевдонімами Іван Карпенко-Карий (1905-1907), Микола Садовський (1956-1933), Панас Саксаганський (1859-1940) та Марія Садовська-Барілотті (1855-1891).
18 грудня 1840 року "Центральная Ревизіонная Комиссія, Высочайше Учрежденная для рассмотренія действій Дворянскихъ Депутатскихъ Собраній губерній Кіевской, Волынской и Подольской" на своєму засіданні розглянула справу про дворянське походження роду Тубєлевичів, яку надіслали з Волинського дворянського депутатського зібрання. Після закінчення розгляду та відмови у затвердженні спадкового дворянства Тубєлевичів справа була передана до Волинського губернського правління для приписання членів роду Тубєлевичів в однодворці або ж громадяни Волинської губернії.
15 квітня 1842 року "Центральная Ревизіонная Комиссія, Высочайше Учрежденная для рассмотренія действій Дворянскихъ Депутатскихъ Собраній губерній Кіевской, Волынской и Подольской" на своєму засіданні розглянула справу про дворянське походження роду Тубілевичів, яку надіслали з Волинського дворянського депутатського зібрання. Після закінчення розгляду та відмови у затвердженні спадкового дворянства Тубілевичів справа була передана до Волинського губернського правління для приписання членів роду Тубілевичів в однодворці або ж громадяни Волинської губернії.
Генеалогічна пам'ять про старовинне литовське походження роду Тобілевичів передавалася від покоління до покоління. У статті краєзнавця з міста Новомиргорода Кіровоградської області Івана Кіндратовича Бойка (1922-1987) "Скарб: Нове про Тобілевичів", яка була опублікована в обласній газеті "Молодий комунар" від 16 серпня 1969 року, читаємо наступне: "До цікавих спостережень приводять роздуми і пошуки матеріалів про походження прізвища "Тобілевич". З діда-прадіда в родині Тобілевичів побутує переказ про походження цього роду з Литви. Говорять, що предки переїхали звідти спершу на Київщину, а потім оселилися в Турії. Тут вони знайшли собі другу і найтеплішу батьківщину. Якийсь час вони називалися "Тубільцями", потім "Тубілевичами" і, нарешті, Тобілевичами.
Доказом цього може бути такий факт: у третім томі творів Карпенка-Карого є лист до Лукича-Левицького (стор. 220), у якому згадується досі нерозшукана п'єса Івана Карповича "Іван Тубілець". І ще одне. Син Івана Карповича Юрій Іванович, що помер молодим, надрукував у дореволюційних агрономічних журналах кілька наукових статей, підписавши їх псевдонімом Тубілець".
У 1976-му році рідний онук видатного українського драматурга та письменника Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) – засновник та перший директор Державного заповідника-музею І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія" Андрій Юрійович Тобілевич (1905-1979) – розповідав місцевому краєзнавцю та письменнику Миколі Кузьмовичу Смоленчуку (1927-1993) про те, що Тобілевичі вийшли з Литви....
Отже, зі всього цього можемо зробити висновок – славетний рід Тобілевичів (Тубєлевичів або Тубілевичів) має старовинне литовське шляхетське походження. Але саме його визначні представники – корифеї українського національного театру та їхні сучасні спадкоємці – зробили видатний особистий внесок в історію української землі та українського народу.
* * *
Однією з відомих та цікавих постатей нашого краю був рідний син видатного українського драматурга Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) – відомий свого часу агроном, громадський діяч та державний службовець Юрій Іванович Тобілевич (1876-1925). Хотілося б розповісти про нього докладніше.
Юрій (при народженні – Георгій) Іванович Тобілевич народився у травні 1876 року в місті Єлисаветграді Херсонської губернії (зараз – місто Кропивницький) у родині секретаря Єлисаветградського міського поліцейського управління Івана Карповича Тобілевича (1845-1907) та його першої дружини Надії Карлівни Тобілевич (1852-1882), уродженої дворянки Тарковської герба "Клямри".
У 1894 році закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. У 1895-1900 роках Юрій Тобілевич навчався на інженера у Політехнічній школі у місті Львові (згодом– – Львівський політехнічний інститут). Під час навчання у Львові познайомився з поетом Миколою Вороним, заприятелював з родиною письменника Івана Франка, деякий час проживав у нього на квартирі. Юрій Тобілевич був членом Старшини спортивного товариства "Сокіл", яке діяло на теренах Західної України.
Був закоханий у відому співачку Соломію Крушельницьку, їздив до неї в Італію. У Галичині познайомився зі своєю першою дружиною Галиною Тобілевич – уродженкою Єлисаветградського повіту, яка застудилася та померла від сухот. Згодом закінчив Празьку Вищу сільськогосподарську школу. Після повернення на свою малу батьківщину, працював у маєтку свого батька – на хуторі "Надія", вів господарство.
Вдруге одружився з Наталією Всеволодівною Авдієвою – донькою єлисаветградського нотаріуса В. В. Авдієва. Після смерті свого батька І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого), Юрій Іванович разом з другою дружиною Наталією Всеволодівною та трьома дітьми проживав у будинку по вулиці Знаменській у місті Єлисаветграді (зараз – м. Кропивницький, вул. Тобілевича, 16). Працював головним агрономом Єлисаветградського повіту. Обирався гласним (тобто депутатом) Єлисаветградської міської думи. За спогадами родичів, Юрій Тобілевич був простою, чудовою людиною.
Брав активну участь у Першій Світовій війні, служив командиром роти Другої російської армії, якою командував генерал О. В. Самсонов. У званні (чині) прапорщика перебував на дійсній військовій службі у 255-му піхотному Аккерманському полку Російської Імператорської Армії, учасник бойових дій.
Після поранення та важкої контузії повернувся на малу батьківщину – до міста Єлисаветграда. Півтора роки він тяжко хворів, не міг ходити, а лише їздив у колясці. Після видужання працював на посаді міського агронома у Єлисаветградській міській управі.
У 1917 році Українська Центральна Рада пропонувала йому керівну посаду міністра (комісара) сільського господарства Української Народної Республіки, але він відмовився. Член Єлисаветградської міської думи (1917). Із 23 червня 1918 року – повітовий комісар освіти Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Був головою Єлисаветградського товариства "Просвіта", ініціатор встановлення тимчасового бюсту Тарасу Шевченку в місті Єлисаветграді. Згодом – учасник Білого руху в Росії. Взятий більшовиками у полон.
Від 1920 року Юрій Тобілевич перебував на особливому обліку Зінов'євського (Єлисаветградського) ДПУ (Державного Політичного Управління). У 1921 році був заарештований та вивезений будьонівцями до Бердичівського концтабору, в якому перебував з родиною кілька місяців.
Згодом Юрій Іванович був завідуючим комунальним господарством міста Єлисаветграда, викладачем на міських педагогічних курсах. Помер 1925 року в місті Зінов'євську (теперішній Кропивницький).
Троє дітей Юрія Івановича Тобілевича також стали видатними людьми. Старший син Андрій Юрійович Тобілевич (1905-1979) – громадський та культурний діяч, музейний працівник. Засновник та перший директор Державного заповідника-музею І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія". Заслужений працівник культури УРСР (1975). Молодший син Назар Юрійович Тобілевич (1909-2001) – доктор технічних наук, професор. Працював та проживав у місті Києві. Донька Галина Юріївна Тобілевич – громадська та культурна діячка. Проживала у місті Мурманську (Російська Федерація). Одна з першопочатківців-засновників УКТ (Українського Культурного Товариства) у місті Мурманську, яке з 22 лютого 1998 року має офіційний статус громадської організації "Національно-культурна автономія українців Мурманської області". Галина Тобілевич була національно свідомою людиною та знала багато з української бувальщини. Уже покійна.