З приводу професійного свята з приємністю відзначу фахові здобутки моїх колег. Вони хоч і конкурують між собою за увагу і любов читачів, глядачів і слухачів, проте не переходять межу толерантності, взаємної поваги і прийняття інших. І в цьому, як на мене, винятковість нашої журналістської спільноти.
В Олександрії, як і в будь-якому іншому великому місті, доволі розгалужений медіапростір. І таким, до речі, він був завжди. Протягом багатьох років у ньому міцно тримаються на плаву такі друковані видання, як «Олександрійський тиждень», «Вільне слово», «Сільський вісник», місцеве телебачення КТМ та регіональні ФМ-станції. А тепер ще маємо яскраву палітру інформаційних сайтів. До авторитетного у свій час блогу «Моя Олександрія» – першопрохідьця в царині електронних ЗМІ, нині додалися «Голос громади», «ALEX City», «Zametka», «В об’єктиві», сайт інформагентства «Новий громадянин». У кожного з них свій засновник, а відтак своя філософія, стиль, своє обличчя. А значить – своя інформаційна ніша.
Завдяки сміливості, креативності, таланту і небайдужості пишучої братії, маємо в Олександрії журналістику як яскраве, неординарне явище. У непростих ринкових умовах місцеві журналісти не здаються, не опускають руки, а постійно рухаються вперед, підвищують свій професійний рівень, продовжують вірити у себе і свій творчий потенціал.
Часом здається, що усім нам у цьому просторі доволі комфортно. Можливо, не стільки з точки зору фінансів – кому зараз легко? А ось з огляду на суто людські стосунки – так це точно. І тут не останнє місце відіграє наша спілчанська солідарність. У 2006 році на загальних зборах журналісти місцевих ЗМІ – друкованих і електронних, міста і району вирішили, що утворять одну територіальну організацію і будуть одним великим творчим колективом. Так би мовити, з однією групою крові, представниками одного цеху. Так і сталося. Працюючи в різних ЗМІ, вже багато років колеги-журналісти зберігають свою причетність до однієї спілки, залучаючи у свої лави нових представників професії.
Визнаю, усі ми різні. З різними характерами, життєвими установками, світосприйняттям, смаками, різні за політичним вподобаннями. Між тим, однакові у ставленні один до одного. Приємно, що превалює повага і визнання інших. Вже у минулому ті часи, коли у місцевих газетах з’являлися брудні натяки і некоректні висловлювання на адресу колег. Ми змінилися. Подорослішали, якщо можна так сказати. Ми об’єднан, і у цьому наша сила. У нашому осередку нині – 39 журналістів.
За цей час провели не один спільний захід – разом подорожували до таємничого Холодного Яру, досліджували туристичні маршрути Олександрійського району, проводили навесні спільні толоки. У 2016 році започаткували олександрійську журналістсько-краєзнавчу відзнаку імені свого талановитого земляка Анатолія Кохана. Упродовж чотирьох років символічну статуетку у вигляді кришталевого пера та іменний Диплом отримали шість олександрійських краєзнавців і журналістів, які системно досліджують та поляризують історію рідного краю. Це – Надія Жахалова, Ольга Божко, Віктор Голобородько, Валерій Жванко, Олена Карпачова, Вячеслав Чебишев і кіровоградський журналіст Леонід Багацький. Від таких спільних заходів завжди лише теплі і яскраві емоції.
Проте, на жаль, не завжди у наших лавах суцільний позитив. Проблеми є і вони в усіх ЗМІ майже схожі. У сучасних умовах мало кому вдається виживати без боротьби за своє місце під сонцем. Після реформування комунальних і державних друкованих ЗМІ журналісти, як і церква, відлучені від держави. Тепер влада не переймається ані долею видань, ані соціальним захистом журналістів. Бути затребуваним стає дедалі важче і знайти достойні заробітки практично немає можливості. Реклама і навіть співпраця видання з державними установами не дає гарантії впевненого майбутнього. Більше того, у владних кабінетах не співчувають тим, хто через фінансові труднощі згортає свою діяльність і просто йде у небуття. На жаль, стає нормою, коли регіональні газети, що позбавлені фінансової підтримки держави, тихенько зникають. Цьому сприяє ще й неякісна доставка газет, що суттєво відлякує передплатника, а значить негативно позначається за загальному тиражі. Впевнено триматися на плаву вдається лише тим, в кого є надійний спонсор. Але й це не вихід, бо за таких умов ми отримуємо переважно олігархічні ЗМІ.
Стають малоефективними колись перевірені часом алгоритми. Самостійність працездатного колективу, його високий професіоналізм, оперативність і об’єктивність у написанні новин чи розповідей про людей праці вже не формують надійну фінансову спроможність видання. Нині, у час комп’ютерних технологій та стрімкого розширення Інтернету, змінюються вподобання споживачів інформації, а сама професія журналіста трансформується – втрачає престиж, стає менш затребуваною, а подекуди менш професійною. Тим, хто дотримується професійних стандартів, дбає про об’єктивність, достовірність і чесність важко працювати через нерозуміння суспільством цінності свободи слова. Сьогодні ці важливі критерії професійної журналістської діяльності так само не цінуються й державою. Та найбільшою серйозною небезпекою для української журналістики стає поступове нищення всього українського ринку медіа.
Отож, не дивно, що все частіше лунають думки, що незабаром Україна може залишитися без професійної журналістики. І зрештою, це станеться, якщо журналісти самі не відстоять своє право на професію. Вірити більше нікому. #Журналісти важливі!
Ірина Балашова, секретар Олександрійської територіальної організації НСЖУ