Окружна газета «Зінов’євський пролетар» у номері від 17 вересня 1929 року вмістила інформацію такого змісту: «Вчора до Зінов’євського прибув Наркомторг СРСР тов. Мікоян. Він взяв участь у засіданні бюра Окружного комітету КП(б)У, де виступив по питанню хлібозаготівель. Увечорі тов. Мікоян виїхав до Харкова».
Усього один день сталінський нарком провів у місті на Інгулі, але залишив по собі слід на невизначений термін. Автор цих рядків не раз зустрічався з покійним вже мешканцем Зінов’євська-Кіровограда В’ячеславом Михайловичем Нельгою – учасником радянсько-німецької війни 1941-1945 років, інженером, батько якого, Михайло Сергійович, у 1920-30 роки був головою сільради, одним з будівників колгоспів і членів Окружкому, на засіданні якого виступав товариш Мікоян. Між іншим, М. С. Нельга мав особисті контакти й з дуже впливовою людиною у СРСР, який був на ти із самим Сталіним, В’ячеславом Михайловичем Молотовим. Тому й ім’я сина підігнав під одного з керівників партії та країни.
Отже, товариш Мікоян. Тобто, Анастас Іванович (Ованесович) Мікоян (1895-1978). Це був справді легендарний партійний функціонер, про якого у СРСР ходило чи не найбільше чуток, анекдотів, оповідок. Одна з останніх, яку ще пам’ятають старожили. Вірменське радіо (Мікоян за національністю вірмен) запитувало слухачів «Кому живеться весело, вольготно в СРСР»? Відповідь: «Хитрому армянину, Юрику Гагаріну, Герману Титову, Микиті Хрущову, Леоніду Брежнєву, нам з тобою по-прєжнєму». (Усна народна творчість, даруйте). Так ось – той хитрий вірменин і є товариш Мікоян.
Справді, він міг пристосуватися до будь-якого режиму, уряду, особи. Його називали старожилом Кремля: він служив у ньому на високих посадах – від Наркома (міністра) торгівлі до голови Верховної Ради, був незмінним членом Політбюро при Леніні, Сталіні, Хрущові та Брежнєві. З усіма ними був на ти. Про Анастаса Івановича у народі склали афоризм: «Від Ілліча до Ілліча без інфаркту і параліча».
Анастас Мікоян увійшов у історію СРСР як засновник громадського харчування – системи обслуговування людей, якої не бачив світ. Робітничі і міські їдальні, ресторани, буфети, кафе, кулінарії, домові кухні, привокзальні ларки – то все плід безмежної фантазії наркома торгівлі. Він особисто об’їздив країни Європи, Америки, запозичаючи (здебільшого викрадаючи) рецепти приготування, вживання, меню наїдків і напоїв. І, як радив друг Коба (Сталін) – щоб було дешево і сердито. Котлети, сосиски, шніцелі, картопляні, борошняні вироби, фруктові води, коктейлі особливого приготування – то все нововведення Мікояна.
Одна страва, точніше – страви з морського продукту – зробили товариша Мікояна всенародно відомим. З його ініціативи і за його наказом у СРСР 12 вересня 1932 року було запроваджено так званий рибний день, який влаштовували щотижня у четвер. Чому саме цього дня? Чіткої відповіді не існує, є припущення, що день запроваджено всупереч християнській традиції вживати пісну їжу у середу і неділю. За іншою версією, рибний день був спрямований на моральне і фізичне очищення людей. Адже чистий четвер культивувався у християн східного обряду у багатьох країнах, можливо Анастас Мікоян просто перейняв його і запровадив у системі масового харчування. Адже сам він, згідно з даними біографії, пройшов повний курс навчання у Тифліській духовній семінарії і був прихованим віруючим у країні атеїстів. (До речі, ініціатор у харчуванні особисто віддавав перевагу свинині). Ідею нарком зідрав у Данії, де, як відомо, риба ніколи не була дефіцитом. Різниця лиш у тім, що данці споживають свіжу морську рибу високих сортів. Для трудящих міста і села Союзу РСР достатньо було хека, тріски, минтаю, скумбрії, простипоми тощо. Хек взагалі називали народним продуктом – його продавали свіжомороженим, смаженим, вареним, сухим, в’яленим. Ціни, звичайно, на нього низькі, смак залежить від того, як приготуєш. Є ж майстри-кулінари варити смачну юшку з сокири.
У їдальнях, буфетах, закусочних нашого міста нарікань на відсутність хека не було. За якість ніхто не ручався. Особлива популярність у народі рибного дня пояснюється тим, що до цього рибних страв у закладах громадського харчування практично не готували, морську рибу до нас не завозили. Та й ціна була цілком сприйнятлива для не дуже заможних жителів міст. Скажімо, на обід у їдальні в рибний день пропонували салат, суп рибний, битки з минтая, смажені оселедці або скумбрію. Коштувало це задоволення усього 30 копійок. Вершиною рибного делікатесу був шпротний паштет, по суті перемелені рибні відходи. Але оскільки інших страв у четвер просто не готували, доводилося обирати те, що пропонувалося. У Кіровограді до початку 1990-х років до послуг мешканців міста та гостей існувало два десятки міських і відомчих їдалень (не враховуючи виробничих, інститутських, шкільних та ін.), десяток кафе, стільки ж ресторанів. Словом, під кожен гаманець був підлаштований певний заклад зі своїми меню і цінами. Але у всіх у четвер був виключно рибний день. Крім того, для рибних гурманів на вул. К. Маркса, 10 (В. Перспективна) існувало кафе «Рибні страви», там можна було насолоджуватися дарами моря щодня.
Анастас Мікоян постійно перебував у творчих пошуках, буваючи за кордоном. Одного разу він порадував простий люд черговим досягненням запозиченої і удосконаленої рибної переробної промисловості. 1956 року у торгову мережу надійшов чи не наймасовіший рибний продукт тих часів – «Килька у томаті». Нею широко завантажували торгову мережу. Продегустувати новинку підприємливий Анастас підніс главі СРСР Микиті Хрущову. Той пожував одну рибинку і задоволено промовив: «Кращого народного продукту не придумаєш». 250-грамова баночка цього «дива» коштувала усього 33 копійки. Але разом з булкою-сайкою за 6 копійок нею можна було пообідати. Якщо знайдеться ще й 3 коп. на склянку газованої води з сиропом – це задоволення вище середнього. Кілька виручала бідних студентів та любителів скластися на трьох для придбання закуски після пляшки горілки. (Сьогодні небагатьом відомо: до 1964 року на столах міських їдалень лежав порізаний хліб, стояли баночки гірчиці та солі – усе безплатно. У деяких їдальнях були великі самовари, з яких відвідувачі могли налити чаю без цукру теж задарма. Чайна ложка цукру коштувала 2 копійки).
Справу Мікояна продовжували його послідовники. У середині 1970-х міністр рибного господарства СРСР побував у Іспанії і побачив магазини з холодильними камерами та акваріумами, у яких продавці самі могли вибрати собі живу рибу. Він загорівся ідеєю розгорнути подібну мережу магазинів у Союзі. За кордоном було закуплено необхідне обладнання і невдовзі у великих містах, обласних центрах країни почали з’являтися фірмові магазини з романтичною назвою «Океан», працювали вони за системою самообслуговування. У Кіровограді такий магазин відкрито у першій 9-ти– поверхівці, збудованій у 1965 році на вул. Уфимській,1 (тепер Є. Маланюка). Підпорядкований він був об’єднанню «Кіровоградриба», який спеціалізувався на замороженні, копчінні морської риби і реалізації її через торговельну мережу. «Океан» пропонував покупцям тріску, минтай, хек, оселедці різного посолу, інколи м’ясо криля, заморожені креветки, консервовані краби, морську капусту. Майже постійно торгували живою річковою рибою.
Ще цікаве про товариша Мікояна. Михайло Нельга, який «мав за щастя» бачити і чути самого Анастаса Івановича, 1929 року якраз займався організацією колгоспів у селі Сасівці Компаніївського району. Три щойно створені артілі одержали назви: імені Леніна, імені Ворошилова, «Правда». Четвертий ще не встигли назвати, як нагодився товариш Мікоян. Щасливі люди з подачі М. С. Нельги одноголосно назвали свій колгосп іменем товариша Мікояна (до речі, єдиного у всій області!). І не тільки колгосп. Цілий куток села, довжелезну вулицю, яка мала офіційну назву Подільська (від перших переселенців у наші краї з Поділля) відтоді нарекли Мікояном. Так її називають понині. Запитайте у місцевих жителів – де вулиця Подільська? Навряд чи хтось скаже. Про Мікояна знає кожен. Хоча нові покоління мікоянців про радянського політика, державного діяча і ініціатора рибного дня Анастаса Мікояна і не чули. Можливо, дізнаються, почитавши цей матеріал.
Юрій Матівос
