На початку XX століття у невеличкому селі Осовець, що на Чернігівщині, жив чоловік, який без університетської освіти, лише з чотирма класами церковно-парафіяльної школи, випередив цілу епоху. Яків Рощепій — ім’я, про яке не писали підручники, але яке варте згадки поруч із найвидатнішими інженерами й конструкторами. Його доля — приклад того, як невизнання, скепсис і бюрократія можуть зупинити генія, але не здатні заглушити його винахідливість.
Старший з 12 дітей у бідній родині, Яків з юності відзначався технічним мисленням. У 1895 році він сконструював двоколісний велосипед із дерева, який викликав справжній фурор серед односельців. За нього Рощепій отримав премію на земській виставці, а через кілька років — диплом за хитромудре дерев’яне яйце у пляшці на Всеросійській виставці.
Під час військової служби в фортеці Зегрж він працював у зброєремонтній майстерні. І саме там у нього зародилася ідея автоматичної ґвинтівки. У 1904 році він створив першу в Російській імперії десятизарядну ґвинтівку з нерухомим стволом — революційне рішення, яке забезпечувало точність та надійність стрільби. Його розробка була настільки інноваційною, що у 1907 році сам Артилерійський комітет рекомендував забезпечити Рощепія фінансуванням та майстернею для подальших експериментів. Та замість команди — отримав формальну подяку і декларацію, що позбавляла його прав на майбутні патенти.
Попри це, його ґвинтівка була відзначена великою срібною медаллю на Петербурзькій виставці, а під час випробувань він був представлений самому імператору Миколі II. Ще у 1913 році його нова модель вразила комісію Сестрорецького заводу, але з початком Першої світової війни конструкторів кинули на фронт — автоматична зброя тоді не входила в список пріоритетів.
У 1920-х він працював над самохідним комбайном, пістолетами (один із них мав назву «Махновець №2») і навіть вітровою електростанцією в селі. Але знову — без визнання і підтримки. Його самохідний комбайн з’явився на українських полях лише наприкінці 40-х — вже під іншим авторством. А сам Яків тим часом самотужки виготовляв крупорушку, олійницю і допомагав односельцям.
У 1943 році він побачив у радянського солдата самозарядну гвинтівку, створену за принципом його власних розробок. Федір Токарєв, уже знана фігура у радянському збройовому виробництві, визнав, що використав ідеї Рощепія — і сприяв тому, щоб ім’я винахідника не залишилось у тіні. У 1951 році Рощепію призначили персональну пенсію, але фактично виплати почалися лише за кілька років.
Помер Яків Рощепій 30 липня 1958 року в рідному Осовці. Поховали його без промов, без нагород, скромно. Але зусиллями земляків його ім’я повернули із забуття. Вулиця в селі, кілька газетних публікацій, пам’ять нащадків — це поки що все, що залишилось від людини, яка на десятки років випередила своє століття.