Шотландський замок, єгипетська гробниця і навіть Фараон. Усі ці народні псевдоніми закинутої споруди в Ковалівському парку міста Кропивницького виникли неспроста. Напівзруйнована будівля, що більше десяти років тому з’явилася на місці танцмайданчика радянських часів і тусовки колекціонерів пізнішої пори, обрисами справді нагадує похмурі середньовічні цитаделі. А портал повторює орнамент знаменитої маски Тутанхамона.
Архітектурно споруда цікава, хоча визнати її представником певного стилю важко. Це якась еклектика за принципом як Бог на душу поклав. З’явилася вона тоді, коли місто (тоді ще Кіровоград) передало парк в оренду на 49 років підприємцеві Сергію Устянському. Орендатор лише через 5 років з початку оренди мав перераховувати у бюджет міста 500 гривень щомісяця.
З парку зникла велетенська статуя Гуллівера, яку пам’ятали кілька поколінь жителів міста, і об’явилася біля сауни по вулиці Короленка. Одне з інтерв’ю тих часів (мова оригіналу) свідчить, що орендар не переймався долею історичних об’єктів парку:
«Гулливер на балансе парка не состоял, когда я принимал его в аренду. С юридической точки зрения, я не отвечаю за все конструкции парка, которые там находятся с советских времен: старые скамейки, прочую рухлядь. С другой стороны – кому нужен этот Гулливер? Ржавая груда металлолома, которая свои 30 лет уже отстояла, морально устарела и при первом же сильном напоре ветра упадет детям на голову. Повторяю, я строю новую детскую площадку, что происходит со старой, меня не касается. Я даже не могу заявление в милицию написать, так как никакого отношения к фигуре не имею.
– И вы не знаете, кто Гулливера утащил?
– Нет, понятия не имею. Оно мне не надо».
Згодом орендар пообіцяв тодішньому меру міста Володимиру Пузакову відновити статую хлопчика з лебедем, арочний вхід до парку і обладнати закритий танцпол, щоб музика з відкритого не заважала жителям сусідніх будинків.
Нічого з цього зроблено не було.
Років 10 тому парк перейшов у комунальну власність міста. У нього повернувся культовий Гуллівер, з’явилися огорожа, тренажери, дитячий майданчик, скайпарк, де можна полазити на вірьовках між деревами. А про «фараона» на довгі роки забули всі, окрім наркоманів, мародерів, алкоголіків, трейсерів, осіб, котрим вихлебтане пиво не дозволяє добігти до туалету ( в парку він є) і безмозкої публіки, для якої селфі на зруйнованому даху цінніше від власного життя.
У 2017 року хлопець провалився тут у підвал і дістав ушкодження. Пару років тому я бачила, як «швидка» забирала звідти підлітка з кількома переломами. Недавно з руїни впала дівчина, травми серйозні. На момент зйомок із замку лунали голоси, там сновигали тіні від фігур. Бо входи в руїну сяк-так забиті лише з боку вулиці Євгена Чикаленка, а зі сторони парку є двері і туди натоптана не стежка навіть, а битий шлях.
Поки місту не вдається кардинально владнати долю руїни, нею зацікавився тренер з джиу-джитсу Євген Скирда. Він звернувся до власника через соцмережу:
«Якщо ви дасте нам (СК «Борець») дану будівлю в довгострокову оренду, протягом 3-х років у цьому місці буде створено сучасний спортивний комплекс для дітей та молоді».
Одні вже (читайте статтю спочатку) здавали у довгострокову оренду цілий парк, інші вже робили з нього «лялю»… Хіба що доведеться взяти на віру, що спортклуб енергійніший і обов’язковіший від попередніх реконструкторів парку.
А головне – багатший. Бо ремонт і облаштування небезпечної руїни коштує не менше, ніж усі скарби Тутанхамона.
Аліса Черська
