Скільки разів нас перекроювали?

Перегляди: 1029

Про зміни, які відбулися майже за 270 років на мапі нашого краю, піде мова у дослідженні, побудованому на документах, опублікованих у раритетному виданні – путівнику «Кіровоградський обласний державний архів». Його випустило у світ Київське видавництво «Наукова думка» у 1966 році накладом усього 600 примірників.

Отож, у результаті російсько-турецької війни 1735-1739 років і підписання Бєлградської угоди, південні кордони Московії розширилися до так бажаного загарбниками Чорного моря. У січні 1752 р. на берегах Інгулу почалося будівництво поселень, пізніше фортеці, які стали основою для заснування міста Єлисаветграда. Указом від 26 березня 1764 р. ці поселення разом з фортецею були перетворені у провінцію Єлисаветград Новоросійської губернії. 22 січня 1784 р. Новоросійська губернія разом з Азовською були перейменовані у Катеринославське намісництво, Єлисаветградська провінція – у однойменний повіт цього намісництва, а фортеця Єлисавети – у повітове місто Єлисаветград.

Далі адмінколесо завертілося-закрутилося ще швидше: місто на Інгулі входило то до штучно створених спочатку Кременчуцької, далі Катеринославської, Миколаївської, нарешті – Херсонської губерній. 1 січня 1821 р. були створені військові поселення. На території Єлисаветградського та Олександрійського повітів колонізатори утворили сім округів військових поселень з центрами у Новогеоргіївську, Новомиргороді, Новій Празі, Новостародубі, Новоукраїнці, Єлисаветградківці та Новоархангельську. Єлисаветград став центром південних (Херсонських) поселень, повітові установи переведено до Бобринця.

Військові поселення були скасовані у 1861 р., у 1865-му центр повіту повернувся до міста на Інгулі. За даними Всеросійського перепису 1883-1885 років Єлисаветградський повіт складався з 57 волостей, Олександрійський – з 47-ми, обидва входили до складу Херсонської губернії. У 1896 р. відбулося укрупнення волостей: у Єлисаветградському повіті їх стало 49, 3358 населених пунктів, в Олександрійському – 31 волость, 1044 населені пункти. Перед Жовтневим переворотом 1917 р. у Єлисаветградському повіті було 50 волостей, 1646 населених пунктів (відбулося їх укрупнення), у Олександрійському – 36 волостей (розукрупнення), 1044 населені пункти. Цей поділ на повіти і волості зберігся повністю до 1921 року. У січні того ж року Херсонська губернія була перейменована у Миколаївську з центром у м. Миколаєві, Єлисаветградський повіт увійшов до складу Миколаївської, Олександрійський – до Кременчуцької губерній.

VI повітовий з’їзд Рад (4-12 лютого 1921р.) прийняв постанову про створення районів. Постановою міжвідомчої губернської територіальної комісії від 5 квітня 1921 р. Єлисаветградський повіт був поділений на 9 районів – Бобринецький, Володимирівський, Єлисаветградський, Злинський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Плетено-Ташлицький, Устинівський, Федварівський. А вже 24 червня того ж року Володимирівський район був ліквідований, 22 лютого 1922-го до нього додалися Злинський, Плетено-Ташлицький та Устинівський, лишилося п’ять. У 1922-му були ліквідовані усі райони, відбулося укрупнення волостей – замість 40 їх стало 24.

У грудні 1922 р. були ліквідовані Кременчуцька і Миколаївська губернії. Єлисаветградський повіт увійшов до складу Одеської, Олександрійський – Катеринославської губерній. Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. був ліквідований поділ на повіти і волості. Єлисаветградський повіт реорганізувався у округ, до складу якого увійшли створені 13 районів: Бобринецький, Братський, Єлисаветградський, Єлисаветградківський, Злинський, Компаніївський, Маловисківський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Рівненський, Устимівський, Хмелівський. 14 районів увійшло до складу новоствореного Олександрійського округу: Аджамський, Верблюзький, Глинський, Знам’янський, Користівський, Червонокам’янський, Лихівський, Новгородківський, Новогеоргієвський, Новопразький, Новостародубський, Онуфріївський, Троїцький, Цибулівський.

Тут варто зробити важливе уточнення, якого у радянські часи уникали редакції газет, видавництв і взагалі органи пропаганди і агітації. 11 червня 1924 р. місцева, слідом за нею республіканська влади прийняли рішення, яке 5 вересня 1924 р. затвердила Москва про зміну назви міста Єлисаветграда на Зінов’євськ. Хоча усі власні назви міста у вказаному довіднику-путівнику подаються під старою назвою. Але до складу тепер уже Зінов’ївського району увійшов Аджамський район Олександрійського округу. Ще протягом багатьох років рішенням уряду УРСР змінювалися кордони, назви, територіальний поділ Зінов’ївського та Олександрійського округів. На вересень 1930 р. доадмініструвалися до створення районів, м. Зінов’ївськ став самостійною адміністративно-територіальною одиницею.

Черговий територіально-адміністративний бум досяг своєї вершини 9 лютого 1932 р.: сесія ВУЦВК прийняла рішення про створення в Україні п’яти областей – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської, Харківської. До складу Одеської області увійшли райони колишнього Зінов’ївського округу, до Дніпропетровської – Олександрійського. У липні 1933 р. з частини територій, що належала Зінов’ївській міській раді, Новоукраїнському та Рівненському районам, був створений Компаніївський район. У січні 1935 р. «за клопотанням громадськості» Всеукраїнський та Всесоюзний виконавчі комітети прийняли постанову про перейменування м. Зінов’ївська на Кірово. Указом Президії ВР СРСР від 22 вересня 1937 р. була утворена Миколаївська область, до складу якої увійшли м. Кірове та Бобринецький, Витязівський, Кіровський, Знам’янський, Компаніївський, Устимівський райони. 10 січня 1939 р. м. Кірове перейменоване на Кіровоград, утворено Кіровоградську область, до складу якої увійшов 31 район, зокрема 12 районів Миколаївської області – Аджамський, Бобринецький, Витязівський, Єлисаветградський, Знам’янський, Кіровоградский, Компаніївський, Новгородківський, Новопразький, Олександрійський, Устинівський, Червонокам’янський (виділився з Олександрійського); 10 районів Одеської області – Великовисківський, Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщанобрідський, Рівненський, Тишківський, Хмелівський; п’ять районів Київської області – Златопільський, Кам’янський, Олександрівський, Підвисоцький, Чигиринський; два райони Дніпропетровської області – Долинський, Петрівський; два Полтавської області – Новогеоргієвський, Онуфріївський. Такий склад області зберігся до 1954 р.

Потім до влади прийшов колишній соратник Сталіна, відтепер його затятий ворог, зате вірний ленінець «наш Микита Сергійович», тобто – Хрущов. І знову закрутилося-завертілося: почалися реформи – політичні, адміністративні, територіальні. У січні 1954 р. була створена Черкаська область, Златопільський та Кам’янський райони відійшли до неї, у лютому так само туди ж віднесли район Чигиринський, натомість Кіровоградській області передали чотири райони Одеської області: Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Ульянівський (колишній Грушківський). За наказом «новатора» Хрущова відбулося бурхливе укрупнення районів Кіровоградської області. 7 червня 1957 р. ліквідовано Тишківськй район, вся його територія відійшла до складу Добровеличківського району; 25 вересня 1958 р. відбулося укрупнення Кіровоградського, Маловисківського та Новомиргородського районів за рахунок території сільрад ліквідованого Великовисківського району; 21 січня 1959 р. ліквідовано Червонокам’янський район – увійшов до складу Олександрійського. 16 липня 1959 р. ліквідовано Аджамський район – увійшов до складу Кіровоградського, сільські ради Підвисоцького району – до складу Голованівського та Новоархангельського районів. 12 листопада 1959 р. були ліквідовані Витязвський, Єлисаветградківський і Піщанобрідський райони. Укрупнився Новомиргородський район за рахунок селища міського типу Златополя і дев’яти сільських Рад колишнього Златопільського району Черкаської області.

У кінці 1962 р. до складу Кіровоградської області входило 24 райони. Відбувалося дальше укрупнення районів області, було ліквідовано 12 з них: Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Компаніївський, Знам’янський, Новгородківський, Новомиргородський, Новопразький, Онуфріївський, Рівненський, Устимівський, Хмелівський. Їхні території увійшли до складу 12 укрупнених районів – Бобринецького, Добровеличківського, Долинського, Кіровоградського, Кремгесівського (колишнього Новогеоргієвського), Маловисківського, Новоархангельського, Новоукраїнського, Олександрійського, Олександрівського, Петрівського, Ульянівського. Після того, як запеклого «реформатора» Микиту Хрущова силоміць відправили на заслужений відпочинок, 4 січня 1965 р. стрілка компаса розукрупнення повернула у зворотний бік: замість 12 районів у області утворено 18. А 8 грудня 1966 р. до них додалося ще три: Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський. Отже, тепер у області їх 21. Маємо 12 міст (4 – обласного значення), 26 селищ міського типу, щодо загальної кількості населених пунктів помовчу, бо деякі сільські зникають мало не щодня. Різко зменшується і кількість населення. Якщо на початок ХХІ століття на території області проживало близько 1 млн. 240 тис. осіб, то на сьогодні, за офіційними даними, близько 970 тис.

У народі кажуть – ще не вечір! За неповних 30 років існування незалежної України чи не усі її керівники чомусь обов’язково намагаються змінити адміністративно-територіальний поділ країни. Для чого – не відають, мабуть, і самі. Ще не так давно маячили губерніями (бо так у Росії), визначалася навіть їхня кількість в Україні – 9. Влада сучасного правителя пішла ще далі. Кабінет міністрів України затвердив список 129 районів республіки замість 490. У червні 2020 р. на позачерговому засіданні уряду затверджено поділ Кіровоградської області аж на 4 (чотири) райони: Голованівський, Кропивницький, Новоукраїнський та Олександрійський. Далі буде?

Юрій Матівос

Надрукувати