Слава видатного розвідника, чи ганьба і зрада?

Перегляди: 471

Давно відомо, якими підступними методами боролося НКВС із ОУН-УПА після фактичного закінчення Другої світової війни. На Західних теренах їхнє протистояння тривало практично ще десять років.

Відкритий бій, збройне протистояння двох непримиренних противників – це вмотивовано й зрозуміло. Але ж енкавеесівці переодягались під бійців УПА, вбивали селян, зокрема й учителів місцевих шкіл, медиків, грабували, населення, щоб посіяти недовіру і ненависть. Власне, це не відкриття. Але вразило мене те, що до організації і втілення такої системи «боротьби» був причетний наш земляк – Сергій Тарасович Карін-Даниленко.

Ще не так давно – рік чи два тому колишній працівник пресслужби СБУ Федір Шепель, вихваляючи книжку свого ексшефа зі столичної СБУ Олександра Скрипника, писав про Даниленка мало не як про жертву комуністичних репресій (він таки справді арештовувався, але порівняно швидко звільнявся і дожив до глибокої старості) та лицаря розвідки: «Злети й падіння уродженця Високих Байраків (Кіровоградський район) Сергія Тарасовича Каріна-Даниленка пов’язані з участю в операціях, котрі стали вже хрестоматійними та увійшли в історію вітчизняних спецслужб, неодноразово привертали увагу й дослідників минулого малої батьківщини. Щоправда, з позицій сьогодення ставлення до тих подій змінилося, відбулося переосмислення багатьох моментів. Даниленко, котрий згодом додав до прізвища ще й псевдонім Карін, служив у Єлизаветградській, Миколаївській, Київській губчека. До речі, наші краєзнавці найбільшу увагу звертали на участь земляка в операції 1923 року по виманюванню легендарного отамана Юрка Тютюнника на територію радянської України. У 37-му був арештований. У Лефортово й Бутирках, він провів 26 місяців, не оговорив себе та інших. 22 жовтня 1939 року звільнили. Замученого й хворого на сухоти. Попри перенесені знущання в роки війни став учасником оборони Сталінграда, нагороджений бойовими орденами й медалями. Коли гостро постало питання про пошук виваженого політичного рішення на Західній Україні у протистоянні між органами радянської влади і формуваннями Української повстанської армії (УПА), згадали про С.Каріна-Даниленка. У листопаді 1944 року від підпільних структур надійшли пропозиції про мирні переговори. Керівник парторганізації УРСР Микита Хрущов санкціонував операцію «Перелом». Під час переговорів наш земляк, як представник уряду УРСР, відіграв важливу й відповідальну роль».

Аж моторошно від цих пафосних слів, коли вже знаєш, що за цим стояло. Про які «мирні переговори» могло йтися між Москвою (НКВС) і УПА? Тільки виманити бійців, виявити їхніх помічників і однодумців і без жалю знищити. Адже ж такі «мирні переговори» вів Даниленко, коли виманював Юрка Тютюнника? Він не знав, чим це закінчилось? Яку волю і соціальні гарантії міг запропонувати Кремль тим, хто зі зброєю в руках боровся за незалежну Україну? Точнісінько ті, до речі, що і сьогодні може нам запропонувати Путін. Уже ж побував у руках своїх колег у 37-му, відчув на власній шкірі їхні «свободи і гарантії». Ні, пішов далі дурити і знищувати своїх справжніх братів – українців.

Ось що пише Микола Жулинський у своїй документальній книзі «Моя Друга світова»: «Полковник МДБ Сергій Тарасович Карін на початку 1945 року очолював оперативну групу НКДБ УРСР по Західній Україні. Енкаведисти розробили план спецоперації проти ОУН-УПА, яким передбачалося створення Проводу ОУН на Східних українських землях – міфічної підпільної організації, придуманої наркоматом Держбезпеки УРСР».

Для чого? Ясна річ, для того, щоб виявляти тих, хто хоч у душі співчував українським націоналістам. До всього наш «видатний» землячок найбільше доклався, щоб дискредитувати греко-католицьку церкву та митрополита Андрея Шептицького. Він же розробив «геніальну» операція вбивства тодішнього голови Спілки письменників України, академіка АН УРСР Максима Рильського. У кабінетах держбезпеки підготували лист до поета, сповнений погроз ніби від Проводу ОУН на Східних землях. Але через те, що справжні оунівці розгадали цей задум, лист так і не потрапив до адресата. Ну, і, ясна річ, вбивати його для КДБ вже втратило смисл. А то який би був розголос – українські націоналісти вбили видатного українського поета! Про це теж пише Микола Жулинський.

І це лише маленькі штрихи «геніальних операцій неперевершеного розвідника». І навіть вийшовши на пеесію, він не перестав брехати і руйнувати український дискурс. У 1970-му році він видав книжку «Дорогою ганьби і зради», де стверджує, що «гестапівці створили так звану «Поліську Січ» на чолі із гестапіським провокатором Тарасом Боровцем для боротьби з радянськими патріотами».

Чим нахабніша брехня, тим краще їй повірять?

І хоча Скрипник і Шепель пишуть, що з позицій сьогодення ставлення до тих подій змінилося, відбулося переосмислення багатьох моментів, але ганьбу і зраду нашого земляка Сергія Каріна-Даниленка переосмислити неможливо.

Світлана Орел

Надрукувати