Студентом він висміяв керівництво інституту — і його відрахували. Письменником виступив проти політичних переслідувань — і дедалі частіше отримував відмови у друці. Борис Харчук рано відчув, чого може коштувати написане слово.
Посеред вересня минуло 95 років від дня народження українського письменника й першого редактора «Малятка». Борис народився в селі Лози на Тернопільщині. Із чотирьох дітей у родині вижив лише він: сестрички-близнята померли немовлятами, недовго прожив і молодший брат Іванко.
Одним із найкращих подарунків для хлопчика був звичайний зошит. У ньому можна було писати власні історії. Починав із віршів, навіть підготував поетичну збірку, але зрештою обрав прозу. Після відрахування з Кременецького інституту завершив навчання в Полтаві. Працював у музеї Котляревського, журналістом, а 1960 року започаткував «Малятко». Йому було лише 28. Журнал, який Борис допоміг поставити на ноги, згодом читали покоління українських дітей.
Донька Роксана згадувала: «Був дорослим, а в душі залишався дитиною. Багато втрачав у житті, та не загубив головного — здатності дивуватися». До рідних Лоз повертався й дорослим. Люди його краю ставали героями чотиритомної «Волині», якій присвятив майже шість років. Дітям залишив «Горохове чудо», «Планетника», «Материнську любов» — історії про добро, відповідальність і здатність берегти живе.
У 1968-му підписав «Лист 139-ти» з вимогою припинити незаконні політичні судові процеси в СРСР. Далі — відмови видавництв, розгромні рецензії, звинувачення у «сумнівних ідейках». Цензура вирізала уривки, перекроювала розділи. Роман «Межі і безмежжя», написаний 1966 року, за його життя так і не вийшов.
Борис продовжував працювати. У «Вишневих ночах» звернувся до теми УПА — повість опублікували вже після його смерті, а згодом екранізували.
Про своє розуміння письменницької праці говорив коротко: «Слово — поводир народу». За спогадами доньки, любов і терпіння були його щоденним життєвим принципом. Серед тиску й несправедливості прагнув зберегти людяність, про яку писав.
16 січня 1988 року Борис Харчук помер від інфаркту. Йому було 56 років. Наступного року вийшли «Зазимки і весни» з відновленим текстом, який раніше скоротила цензура. До читачів поверталися викреслені слова.
Борис уже не міг узяти цю книжку до рук. Але українські діти могли прочитати те, що він насправді хотів їм сказати.
Українська Перемога