Слуги, які спішать захистити тих, у кого неправильна щелепа

Перегляди: 491

Згідно із законом про «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з 16 січня наступного року вся сфера обслуговування повинна перейти на сервіс українською. І, як повідомляють ЗМІ, двадцять вісім «слуг народу» вже мобілізувалися та пішли в чергову атаку, зареєструвавши в парламенті законопроект №4528, ідея якого полягає у вихолощенні положення про покарання.за порушення мовного закону.

Серед авторів – відомі імена: Бужанський, Дубінський, Гетьманцев, Качура та ін.. Характеризувати їх не буду, вони це самі роблять: Дубінський не визнає «зайвої українізації», Гетьманцев називає захист української мови останніх років фашизмом, Євген Брагар, той, що пропонував пенсіонерці продати собаку, щоб оплатити послуги ЖКГ, виступає проти фінансування патріотичного кіно, Євген Шевченко на російських телеканалах розповідає, які погані українські націоналісти, Олександр Качура, добровільно (?) агітує за російську вакцину та непокоїться за спраглих зелених чоловічків у Криму… Усього їх, авторів законопроекту – двадцять вісім. Як героїв-панфіловців. И «отступать некуда – позади Москва». Хоча, не виключено, й Ростов.

Особливо старається Макс Бужанський, за яким, згідно з публікаціями «Миротворця», значаться «свідомі дії, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації, маніпулювання суспільно значущою інформацією, участь в антиукраїнських пропагандистських заходах, розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Хто ж він, власне, такий, цей проросійський блогер і нахаба? І який стосунок має до української мови?

Про себе Макс Аркадієвич на одному з телеканалів сказав, що він – «русский еврейского происхождения». Ну то й добре – «да будь я и негром преклонных годов», як писав поет, до речі російський. Тільки поважай землю. на якій живеш. І слухай кращих представників російського і єврейського народів та переймайся їхньою мудрістю. Відомий український поет єврейського походження Мойсей Фішбейн з болем писав: «Коли йду Хрещатиком, почуваюсь на окупованій території. Не чую рідної мови. Не чую її на головній вулиці української столиці. Україна має бути українською. Як італійська Італія, французька Франція, німецька Німеччина. Тільки тоді тут буде добре всім. Насамперед українцям, а відтак і іншим – росіянам, євреям, молдаванам, полякам, кримським татарам».

Академік Володимир Горбулін ще відвертійший: «Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики». Зрозуміло, що ця політика проводиться мовою північних сусідів. Недарма нинішній господар Кремля заявляє, що «Россия кончается там, где кончается русский язык». Збоку це виглядає так: «Чи будуть нарешті захищені права україномовних в Україні, адже російськомовні тут точно не відчувають порушення своїх прав на відміну від україномовних громадян». (Курт Вулгайзер, американський соціолінгвіст, фахівець з питань мовної політики постсоціалістичних країн Східної Європи).

Ось такий цитатник вийшов. Але дозволю його продовжити ще одним коментарем, тепер уже не політика. Наводжу його дослівно, із збереженням авторських синтаксису і пунктуації. «Dima Balaev. Мне никто не будет указывать на каком языке разговаривать, и если уж так разбираться, то в таком случае нужно убрать английский и другие языки из пользования, и когда туристы и бизнеспартнёры въезжают в страну спрашивать – говорят ли они по-украински на украинском языке, и когда они не ответят не пускать в страну, да и вообще чего мелочится железный занавес давайте сделаем, хотя нет им же надо что бы заробитчане налоги платили тобто занавес получается в одну сторону…». Прізвище автора коментаря – тюркського походження і означає сліпець. Колись давно, або й не дуже, його попередники назвалися росіянами. Та справа не в його етнічному походженні, а що він не бачить трагедії власного народу, від якого вочевидь відмовився, і тепер йому муляє, що цього не роблять інші. Таких в Україні – хоч греблю гати.

Соціологічні дослідження показують, що державне сприяння втіленню закону про мову в усіх сферах підтримують поки що тільки 66 відсотків українських громадян, 20 не підтримують, а решті байдуже. Однак, наша ситуація – не унікальна. Через державний примус стосовно мови пройшли свого часу Рим (на початку Рісоджирменто – незалежності Італії в Римі рідною мовою говорило лише 70 тисяч чоловік, а по всій країні – менше мільйона), Париж (котрий взявся опорядковувати французьку після виступу у Національному Конвенті абата Грегуара), Прага після Першої світової війни… Тепер Париж – багатонаціональне місто, у якому мріє жити пів світу. При цьому він монолітно французький. Усі, хто там живе, знають і постійно користуються французькою. Зрештою, вдома ніхто не забороняє говорити китайською, арабською чи мовами Європейського континенту. Але ніхто не зневажає французьку. Бо це Франція. Точно так, як у Росії говорять російською, бо це Росія, а у Німеччині – німецькою, бо це Німеччина.

Перше засідання Верховної Ради у січні наступного року відкриється на останньому тижні місяця. Навряд, чи законопроект №4528 потрапить у його порядок денний. Та й не факт, що він взагалі розглядатиметься. Але галасу з приводу «дискримінації носіїв інших мов, насамперед російської» очікується багато, особливо на одіозних телеканалах. Мовляв, нас знову намагаються роз’єднати. Мова, господа і товарищи, не роз’єднує, навпаки єднає. Це аксіома, котра право на довіру їй без доведення отримала завдяки історичному досвіду.

Броніслав Куманський

Надрукувати