У 34 роки його застрелили через вікно власного будинку. 19 червня 1926 року загинув Володимир Оскілко (1892–1926) — генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ та один із найяскравіших українських отаманів доби Визвольних змагань.
Учитель за освітою, офіцер Першої світової війни, він став одним із творців українського війська на Волині. У 27 років командував десятками тисяч вояків, а Симон Петлюра називав його соколом України.
Сучасники згадували Оскілка як надзвичайно вольову, освічену й харизматичну людину. Він мав гучний командирський голос, любив співати, багато читав, а його військо вважали одним із найкраще організованих в Армії УНР. Водночас він був настільки самостійним і впертим, що вступив у відкритий конфлікт навіть із Симоном Петлюрою. Навесні 1919 року Оскілко дедалі гостріше критикував керівництво УНР. Він був переконаний, що уряд занадто наближається до лівих політичних сил і допускає небезпечні компроміси з більшовиками. Генерал вважав, що радянська Росія ніколи не визнає незалежну Україну, а будь-які спроби домовитися завершаться втратою державності. Крім того, він підозрював, що в урядові структури проникли агенти більшовицьких спецслужб.
У ніч на 29 квітня 1919 року Оскілко підняв заколот проти Симона Петлюри та уряду УНР. Повстанці заарештували кількох міністрів і тимчасово взяли під контроль Рівне. Однак переворот тривав менше доби. Петлюра швидко мобілізував вірні йому частини, а вже 30 квітня заколот був придушений. Сам Оскілко змушений був тікати, а згодом потрапив до польського ув’язнення.
Одні вважають його патріотом, який намагався врятувати українську державу від помилок керівництва, інші — заколотником. Але ніхто не заперечує його відданості Україні.
Після поразки визвольних змагань він не залишив української справи. У Рівному видавав газету «Дзвін», займався громадською діяльністю, писав спогади. У 1924 році вийшла його книга «Між двома світами», де він залишив власне бачення драматичних подій Української революції.
Того червневого вечора Оскілко повернувся додому після роботи над черговим номером газети. Він сидів поруч із дружиною. Раптом пролунав постріл. Куля влучила просто в серце. Польські слідчі дійшли висновку, що вбивство організували радянські спецслужби. Через роки в архівах справді знайшли документи про «ліквідацію» отамана.
У своїх спогадах Оскілко писав: «Я служив Україні так, як веліла мені моя совість». Його життя було коротким. Але за ці 34 роки він встиг стати вчителем, офіцером, генералом, видавцем, письменником і борцем за українську державу.
Сьогодні, через 100 років після його загибелі, ми згадуємо Володимира Оскілка — людину, яка вірила в Україну тоді, коли сама українська держава ще тільки виборювала право на існування.
Українська перемога