«Сталін – це антихрист і Ленін – це антихрист, але ти мовчи…»

Перегляди: 1258

У грудні, на день вшанування Великомучениці Катерини, що вважається покровителькою любові і шлюбу, рівно 115 років тому народилась моя бабуся Катя – справжня берегиня сім'ї. Вона прожила досить довге життя, сповнене тривог, надій, великого щастя та великого горя, була справжньою опорою для свого чоловіка Сергія, з яким підняла на ноги двох діток – мого тата Олексу (О. Різників – дисидент, поет, лауреат премії Е.Маланюка – С.О.) й мою тітку Валентину.

А народилась Катерина Іванівна Сологуб у селі Йосипі́вка (до 01.02.1945 Юзефпіль, у минулому Людвинка) Вільшанського району Кіровоградської області. Було у неї семеро братів, двоє з яких – Прохор і Юстим загинули на війні. Найдовше прожив дядько Дем'ян – холостяк, веселун, козацька натура.

Місцем її зустрічі з майбутнім чоловіком Сергієм в 1935 році стало Єнакієве. Вона там вимінювала продукти, щоб вберегтися від голоду, а він прибився туди, втікаючи з Уралу, з місць виселення його розкуркуленої у 1929 році сім'ї.

Жити не було де, і господар будинку, кімнату в якому знімали молоді, виділив шматок землі, на якому спільними зусиллями й звели малесеньку хатинку. В ній і народився у страшному 1937 році мій тато. А згодом війна, мобілізація чоловіка, німецький полон, далі ув'язнення за це в радянському концтаборі та його повернення лише у 1946 році, коли син Олекса вже ходив у третій клас.

Голод 1947-1948 років, коли розпарена макуха вважалася делікатесом, вигнав сім'ю до родичів у м. Первомайськ (Богопіль) Миколаївської області.

Щоб вижити, доводилось пристосовуватись до тодішніх порядків. Сім'я була дуже релігійною, але синові, звичайно, наказували приховувати це: “Бог на світі є, але ти дивися, Льоню, в школі не обмовся, що віруєш у Бога".

Сина віддали у школу з російською мовою викладання, адже так практичніше – українську мову він і так знає, а без російської ніде не проб'єшся. І Альоша ходить у “дальню” школу, більше року терплячи кпини однокласників через українську вимову.

“Льоню, Сталін – це антихрист і Ленін – це антихрист, але ти мовчи” – вчила Катерина Іванівна сина, який на смерть Сталіна написав вірша: “Клянемся Вам, родной товарищ Сталин, что Ваше дело будем продолжать...».

Радянські свята бабуся Катя не визнавала і ніколи до них не готувалася на відміну від світлого Великодня та Різдва Христового... Але син, а згодом і донька Валентина мали ходити на паради й робити так, як і всі.

Батьки тата мовчали й про розкуркулення сім'ї Сергія Івановича, і про виселення всіх її членів у Пермську область, і про його втечу через Чусову, Всехсвятську, Лисьву і далі до самого Єнакієва. Так, по-своєму, захищали вони своїх дітей, надіючись, що лиха доля обмине їх...

Але не вберегли – сина засудили і перший раз відправили в Мордовію в табір ЖХ-385/11, с. Явас, вдруге до табору ВС-389/36, с. Кучино Пермської області (яка іронія долі – заслано туди, звідки втікав його батько!), за донькою слідкувало невсипуще око КГБ...

У нашому місті діяв СОБОЗОН

Для бабусі Каті голодоморні часи не минули, як і для мільйонів інших українців, безслідно. Вона постійно хотіла всіх нагодувати. Накривала стіл, підносила якісь нові страви, а сама не сідала – стояла, розмовляючи та контролюючи всі процеси.

Я, дрібненька і тоненька, з'являючись на літні канікули до Первомайська, була для неї своєрідним викликом. До цього часу пам'ятаю її оцінюючий погляд і похитування головою – яка ж худенька! Мене терміново починали відгодовувати. А оскільки змусити мене щось з'їсти проти мої волі було досить важко, то для мене готувався спеціальний смаколик – акаційовий мед, змішаний з домашнім маслом....

О! Яка це була насолода діставати з банки золотий мед з білими смугами масла і намазувати на свіжий хлібчик!

Не знаю чому, але такий мед я їла лише у неї... Вже дорослою я кілька разів пробувала відтворити цей смак, купуючи здавалося б правильні інгредієнти, але нічого не вийшло.

Можливо, тому, що дитинство неповторне...

Ярослава Різниківа

Надрукувати