Той день я запам’ятав якимось дивним. Щось з самого ранку не так пішло: несподівано заспав, не встиг навіть чаю попити і помчав на роботу. Хоча до неї йти було усього 10 хвилин, а якщо ходу прискорити, то дійдеш і за п’ять. Не встиг переступити поріг робочої кімнати, як начальник, мов грім з ясного неба: «Зайдіть до мене!».
«Щойно телефонували з обласної ради, хтось там їм поскаржився – на вулиці Гоголя, 38 десь узялося погруддя Миколи Гоголя – з неба впало чи що? Якийсь мешканець-патріот ґвалт підняв: скинули, кричав, погруддя великого письменника з ніші у стіні та так і залишили на землі, саму нішу замурували. Телефонувала секретарка Євгенії Михайлівни. Я вже зв’язався зі скульптором Мацієвським, він має прибути на місце події. Мчіть туди негайно, розбирайтеся»… (Я тоді працював у обласній організації недавно створеного Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури, головою якого на громадських засадах була заступник облради Є. М. Чабаненко).
Якщо відверто, я вперше чув, що у нашому місті є скульптор взагалі, на прізвище Мацієвський конкретно. Коли прибув за вказаною адресою, зустрів середнього на зріст кремезного, кучерявого, з веселим поглядом чоловіка. «Давайте знайомитися, – тихим голосом звернувся він до мене. – Мацієвський Аркадій Юхимович». Довго спілкуватися з ним ми не змогли, бо він замовив на талон легкове авто (був колись у деяких невиробничих служб такий вид розрахунку за проїзд у таксі – талони, їх видавала саме облрада). Я допоміг Аркадію Юхимовичу всадити у машину бюст, записав адресу скульптора та службовий телефон. Але сталося так, що зателефонував він мені, коли я вже працював у газеті. Предметом тепер його турбот стало погруддя письменника. Адже кому, як не фахівцеві, зрозуміти справжню цінність мистецького твору. За нової зустрічі від Аркадія я вже коротко пізнав деякі цікаві епізоди його неординарного життя.
…Народився Аркадій на Одещині, у селі Бобрик-1 Любашівського району 19 травня 1931 року. За розповідями Аркадія, у нього рано прокинувся потяг до мистецтва, він захоплювався малюванням ще з школи. Цілком закономірно, що продовжити навчання юнак вирішив у скульптурному відділенні Одеського державного художнього училища. Після його закінчення, за радянськими традиціями був направлений на роботу до м. Станіслава (Івано-Франківськ). Там формувалася творча і мистецька особистість молодого скульптора. Основним матеріалом для втілення творчих задумів було дерево, з нього Аркадій створив немало цікавих і гарних образів. Варто назвати «Лісоруба Карпат», «Партизан В. Сіренченко», багато інших робіт. Головне – відбувся своєрідний гарт, перетворення обдарованого талантом творця у майстра скульптури. У нього виробилися такі необхідні для складної творчості риси, як пошук теми, її смислове розкриття, уміння вловити вимогу часу. При цьому, необхідно було навчитися раціонально втілювати наміри у реалії.
Оволодівши майже повністю такими навичками, Аркадій Мацієвський приймає запрошення переїхати у Кіровоград, якому так не вистачало професійного скульптора. 1973 року досвідчений фахівець переїздить до міста над сивим Інгулом. Місцем його роботи стає художньо-виробничий комбінат Художнього фонду України. Мабуть, доля готувала мистецький подарунок своєму обранцю. До Кіровограда, у той самий комбінат прибув з Києва випускник скульптурного факультету Державного художнього інституту Віктор Френчко. Він був останнім, 106 учнем народного художника СРСР академіка М. Г. Лисенка. Учнів цього неперевершеного майстра скульптури називали академіками. З того часу у нашому місті неофіційно створився дует скульпторів найвищого класу. Забігаючи наперед, відзначу: практично неможливо визначити кількість художніх творінь, виготовлених з глини, граніту, бетону, гіпсу, інших матеріалів майстрами з великої літери Аркадієм Мацієвським та Віктором Френчком.
Почалося все з пам’ятника працівникам заводу «Червона зірка», які загинули на фронтах 2-ї світової війни. При його відкритті у червні 1974 року на просторій площі між педінститутом, стадіоном «Зірка» та колишньою вулицею Грузовою зібралося тисячі людей. Обласні газети, радіо, телебачення на всю свою інформаційну потужність розповіли радіослухачам та телеглядачам області про увічнення подвигу трудівників підприємства. Скульптори Аркадій Мацієвськи і Віктор Френчко відтоді стали відомими у всіх закутках Кіровоградщини. Так і повелося з тих часів, що двоє маестро складали єдине ціле. Але кожен з них намагався створити щось своє, окреме, особливе. Для Аркадія Юхимовича першим твором був оригінальний надмогильний бюст померлого майже одночасно з переїздом скульптора до Кіровограда Героя Радянського Союзу, колишнього партизана, заступника обласного голови Олексія Єгорова, похованого на військовому кладовищі у фортечних валах. Автор був особисто знайомий з Єгоровим і відобразив його у надмогильній пам’ятці високого художнього рівня.
Друга оригінальна робота виявилася такою, про яку досить довгий час не вщухають суперечки. Зовсім недавно міська топонімічна комісія розглядала питання її демонтажу, вартість якого може скласти понад мільйон гривень. Чи варто так розкидатися грошима не дуже багатого міського бюджету? Тим більше – чим згрішила досить цікава пам’ятка місту? Мова йде про скульптуру дівчини, встановлену ще у 1974 році у сквері імені Олександра Кондакова (колишній 60 років ВЛКСМ) біля коледжу механізації сільського господарства на проспекті Університетському. Відразу після встановлення пам’ятника, якому скульптор дав ліричну назву «Покоління молодих», розпочалися непотрібні суперечки. Діячі обкому комсомолу наполягали, щоб у назві неодмінно було слово комсомолка – адже скульптура встановлена у комсомольському сквері. Вони наполягали на назві «Героям-комсомольцям».
Однак автор категорично відкинув пропозицію, хоча комсомольські ватажки навіть погрожували йому. І все ж, через непоступливість і принциповість Аркадія Юхимовича вони згодилися на компроміс: пам’ятку назвали «Комсомольським поколінням Кіровоградщини». То де у цих трьох словах сучасні борці з комуністичним минулим вбачають проблему? Та ще вартістю у мільйон гривень? Ніякого навіть натяку на комуністичне там немає. А слово комсомольським один учень коледжу може прибрати з допомогою зубила і молотка за кілька хвилин. Натомість можна вставити потрібне – молодим, наприклад. Змінювати майже повністю увесь текст обов’язково доведеться – адже Кіровоградщина має відійти за горизонт.
…Заслуговують уваги оригінальні пам’ятники з граніту російського поета О. Пушкіна (встановлений біля педуніверситету, який колись носив його ім’я), Тараса Шевченка (встановлений у Світловодську). Повністю згоден з авторами книжки «Скульптор Аркадій Мацієвський», виданої у 2011 році у тодішньому Кіровограді: «Його роботи, виконані у галузі станкової та монументальної скульптури, – це розповідь про події, які відбувалися у певний період, це сторінки історії, втілені у бронзі та граніті». У доробку майстра понад 30 пам’ятників на території області, у тому числі у співавторстві з Віктором Френчком.
Аркадій Юхимович Мацієвський відійшов у потойбічний світ 14 грудня 2006 року, незадовго до відкриття виставки своїх творів у обласному художньому музеї, про яку мріяв і до якої йшов протягом усього життя. Пам’ять про майстра увічнена у меморіальній дошці, встановленій на будинку, де він жив у Кропивницькому на перетині вул. М. Гоголя та О. Тарковського. Іменем Мацієвського названа також вулиця у селищі Бобрик-1 Одеської області, де він народився.
Юрій Матівос
Світлини: монумент «Комсомольським поколінням»; А. Мацієвський; В. Френчко; бюст М. Гоголя; погруддя на могилі О. Єгорова; скульптурна група і стела «ЧЗ»; пам’ятник першому трамваю у Кропивницькому; пам’ятник Т. Шевченку у Світловодську.