Десять років на фронті — від Іловайська й Донецького аеропорту до Бахмута та Часового Яру. І, за його словами, жодного поранення. Сергій ходив у бронежилеті без плит, а часом забував одягнути каску. У давніх козацьких переказах таких воїнів називали характерниками. Сьогодні одного з них знають за позивним «Дуда».
Сергій Крашенінніков — боєць із Буковини, родом із Криму. Снайпер, розвідник і штурмовик. Людина, яку двічі звільняли з війська через вік, але яка після другого звільнення була готова повернутися на фронт навіть пішки.
Коли у 2014 році росія окупувала Крим, Сергій добровольцем долучився до 30-ї механізованої бригади. Свій вибір пояснював просто: його вчила, виховувала й годувала Україна — отже, він мав стати на її захист. Волноваха, Іловайський котел, оборона Донецького аеропорту… Дуда побував там, де війна забирала найкращих.
Спочатку було страшно. Потім страх за власне життя зник. Залишився інший — за побратимів. Бо ви разом їсте, спите в одному бліндажі, виходите на завдання. А потім дивишся — і когось уже немає поруч.
У 2016 році Сергій звільнився зі служби. Без фронту витримав лише два тижні. Повернувся, підписав новий контракт і став розвідником. Наступні роки служив під командуванням воїна з позивним «Гамлет».
За рік до повномасштабного вторгнення Дуду вперше звільнили через вік. Уранці 24 лютого 2022 року його розбудили вибухи. Молодший син сказав, що почалася велика війна. Але для Сергія вона тривала вже вісім років. Разом із сином він поїхав до центру комплектування. Та чоловіка, який пройшов Іловайськ і Донецький аеропорт, не мобілізували — знову через вік. Тоді Дуда знайшов у записнику номер Дмитра Коцюбайла. Вони познайомилися ще на позиціях під Авдіївкою. Да Вінчі дозволив приїхати. Так Сергій опинився у «Вовках Да Вінчі» й долучився до формування штурмової роти. Його майбутній командир із позивним «Лев» саме збирав бійців.
Старших воїнів було лише кілька. Навантаження виявилося таким, що частина значно молодших добровольців його не витримала. А Дуда витримав. Разом із «Вовками» він знову пішов у найважчі бої. Колись Сергій попросив Да Вінчі допомогти йому з козацькою шаблею. Коцюбайло нічого не обіцяв, але прохання запам’ятав. Незадовго до своєї загибелі командир подарував Дуді омріяну шаблю. Для Сергія вона стала найціннішим подарунком — пам’яттю про людину, за якою він ішов у бій.
Та найстрашніше випробування чекало на Дуду під Куп’янськом. До його підрозділу долучився онук Сергій із позивним «Гуцул». Хлопець мав чудову фізичну форму. Дід сам тренував його й передавав усе, чого навчився за роки війни. А потім вони разом зайшли у бій. Окупанти пропустили українських штурмовиків у вогневий коридор, а тоді перекрили шлях назад. Сім годин підрозділ тримав оборону під безперервними ударами. За спогадами Дуди, окупанти скидали хімічні речовини, від яких пісок у лісі здіймався в повітря. Сім годин пекла. Евакуювати вдалося лише кількох поранених. Згодом окупанти захопили позиції.
Уранці українські воїни почали рахувати тих, хто повернувся. «Гуцула» не було ані серед поранених, ані серед полеглих. Наступного дня знайшли бронежилет із його позивним. Слідів крові на ньому не було. Тому Дуда вірив, що онук потрапив у полон і ще повернеться додому. Відтоді Сергій із позивним «Гуцул» вважається зниклим безвісти. Його подальша доля у відкритих джерелах залишається невідомою.
У листопаді 2023 року 64-річного Дуду вдруге звільнили зі служби. Не тому, що він утратив сили. Не тому, що більше не міг воювати. Просто цифра в документах виявилася важливішою за десять років бойового досвіду.
У домі Сергія висить шабля від Да Вінчі. У серці живе надія дочекатися онука. А порох у порохівницях, каже Дуда, іще є. «Якби запропонували повернутися, пішов би на фронт навіть пішки». Сергій Крашенінніков. «Дуда».
Такі люди — сіль української землі. Нащадки запорізьких козаків не за записом у родоводі, а за характером. Сучасного характерника можна звільнити зі служби. Але неможливо — від боротьби за Україну.
Українська перемога