Там, де люди радіють жмені петрушки для супу побратимам…

Перегляди: 388

Це була моя перша поїздка на схід України, на передову. Красногорівка, Мар'їнка, Славне. Важко описати емоції, які наповнювали моє серце там: це почуття радості, любові, гордості, щастя переплетені з відчаєм, сумом, страхом, слізьми… Покинувши мирне розмірене життя, я опинилася ніби в іншій реальності, де наші повсякденні проблеми зовсім не мають сенсу. Де люди радіють ковдрі, щоб зробити з неї ширму, жмені зеленої петрушки для супу побратимам, дзеркалу, щоб глянути на себе у повний зріст і є воно одне на чотири кімнати, душу з холодною водою…
Проте наші військові з радістю вирощують помідори і чорнобривці на позиції, доглядають покинутих господарями собак і котів, що блукають по території. Тихо просять у Бога здоров’я для себе і родини в наметі-капличці… І головне у такій ситуації не втрачати бадьорості духу, радіти кожній прожитій хвилині, годині – адже там війна, там стріляють, там страх і розпач.

Мене ті пережиті там години переповнювала гордістю за наших хлопців. Добрі слова командирів, побратимів, підлеглих про їхню службу, про їхнє відповідальне ставлення до неї, до своїх обов’язків, про дотримання військової присяги ще більше додали мені гордості за них. Нам є ким пишатися, на кого рівнятися, ким дорожити і кого любити.

Уже більше шести років тривають воєнні дії на Сході нашої країни, воюють хлопці з різних куточків України, відстоюючи і захищаючи суверенітет і цілісність держави. У зоні, де проводиться операція об’єднаних сил проходять службу багато наших земляків – жителів Новгородківського району. І тільки побувавши там, серед воїнів-захисників, перейнявшись їхніми проблемами і потребами краще розумієш наскільки важлива спільна робота тилу і фронту.

І ось ми: голова райдержадміністрації Олександр Антоненко, я, Анна Трубаченко, воїн-волонтер Наталія Демченко та шофер Володимир Шаховий вирушили в Донецьку область на зустріч з нашими земляками – військовослужбовцями 79-ої десантно-штурмової бригади. Це воїни Андрій Ігнат, Костянтин Лісовий, Олександр Ібрагімов, Сергій Міщенко, Сергій Коваль, Володимир Сорокун, Володимир Кочубей. Ми привезли пральну машинку, бочки для питної води, гідробар’єр, скоби, продукти харчування, солодощі і домашні смаколики.

Провідали і передали подарунки і нашим сусідам-воїнам – жителям Устинівського району Михайлу Антипову, Вадиму Ященку і Олегу Колєснікову: пакунки від Устинівської райдержадміністрації і домашню випічку від інгуло-кам’янської господині Світлани Сидорки. А назад ми привезли щемкі почуття вдячності і гордості за наших вояків. А ще привіт і слова подяки, всім вам за дружню руку підтримки, бо лише міцний тил запорука перемоги над ворогом.

Водночас, ми побачили: наші хлопці – дуже дружні, згуртовані, патріотично налаштовані... Саме це і має нас внутрішньо мобілізовувати. Вважаю, що головне – бути стійкими перед великими викликами. Тому слід вчитися тієї витримки у наших земляків, які нині перебувають на Сході, виконуючи високу місію.

Від серця хочеться щиро подякувати кожному небайдужому, хто взяв участь у благодійній акції зі збору необхідних речей для нашого війська. Окрема подяка за організацію і фінансову частину поїздки голові Новгородківської райдержадміністрації Олександру Антоненку, а також депутату обласної ради Миколі Монашку, Новгородківському селищному голові Олександру Сириці, Верблюзькому сільському голові Любові Кулик, Анні Трубаченко, депутату Інгуло-Кам`янської сільської ради Світлані Сидорці, Галині Черновій, Світлані Олійник, Ларисі Бродовській, Валентині Коноваленко, Ганні Палій, Олександру Шеєву, Олександрі Горчар, Оксані Кудіній, Галині Черкас, Людмилі Ткачук, Ларисі Прозоровій, Сергію Ковальчуку, Ільгару Мурадову, жителям Долинщини Тетяні Кравченко, Ізобеллі Айрапетовій та ГО «ГОРС», волонтерам м. Кропивницького Тетяні Силі та її помічникам, а також Володимиру Скрипніченку. А малюнки, обереги, зроблені дитячими руками вихованців Новоандріївського НВК будуть зігрівати їхні серця.

І наостанок – про любов. Коротенька зустріч із моїм чоловіком Костянтином, який служить саме у цих місцях, ще раз довела, що він у мене найкращий, наймужніший, найдобріший, най…, най… Після цієї зустрічі я ще глибше усвідомила, що найголовніше для нас – його життя і здоров’я, адже він захищає мене, наших дітей і внучат, і не тільки наших. Він захищає країну. І зовсім не головне чи є у тебе гроші, вишуканий одяг чи їжа, головне – мир і спокій. І саме такі воїни-захисники як мій чоловік і тисячі інших чоловіків, дружин, матерів, батьків, братів, дідусів, коханих, наречених бережуть його. Тож нехай у кожного із них будуть сильні Ангели-охоронці, які повернуть їх живими і здоровими до рідних осель, до рідних і близьких, де їх чекають з нетерпінням і любов’ю.

Ольга Лісова

Надрукувати