Тартуський університет мав переїхати у наше місто

Перегляди: 543

Офіційна довідка. Херсонський державний університет (ХДУ) — вищий навчальний заклад у Херсоні. Один з найстаріших навчальних закладів на півдні України. Заснований у часи 1-ї світової війни на базі евакуйованого у Херсон Юр’ївського учительського інституту у листопаді 1917 року… Заняття передбачалося розпочати 1 листопада 1917 року на словесно-історичному, географічному і фізико-математичному факультетах.
Чому у офіційній довідці вжито термін передбачалося? Про це наша розповідь.

Почати її доцільно з «Повісті врем'яних літ». У тексті йдеться, зокрема, про похід київського князя Ярослава Мудрого 1030 року: «Цього ж літа ходив Ярослав на чудь, і переміг їх, і поставив город Юр'їв». Князь назвав поселення Юр'їв на чуді, тобто Балтії, згідно зі своїм християнським ім'ям. Це перша згадка про місто у писемних джерелах. Юр’єв не раз переходив у підпорядкування різним владам, змінював назву. Сьогодні це Тарту, друге за величиною місто Естонії. У ньому діє університет – один з найстаріших у Європі. Своїм заснуванням він завдячує польському королю Стефану Баторію, який 1583 року відкрив у Юр’єві єзуїтський коледж. На його базі 1632 року король Швеції Густав ІІ створив університет. Уже у новітні часи під цією назвою був заснований структурний підрозділ вишу – учительський інститут. Мовою викладання у ньому була німецька, але з 1882 року розпочалося зросійщення, яке тривало понад століття. Університет і у шведські, і в російські часи зберігав виняткову автономію у питаннях добору кадрів та студентів.

У ньому здобували освіту та викладали чимало українців. Зокрема, закарпатський просвітитель Іван Орлай, один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, приятель Тараса Шевченка наш земляк Микола Гулак, брат Лесі Українки Михайло Косач, філолог Володимир Даль, історик і етнограф Микола Закревський, майбутній президент НАН України Микола Василенко, український геолог Олександр Дубянський, активіст українського національного руху, журналіст Олександр Тищинський. Перед 1-ю світовою війною громада українців в університеті була одною з найбільших у Російській імперії: викладачі, нелегальна українська студентська громада «Музично-драматичне товариство малоросів у Юр'єві», «Волинське студентське земляцтво в Юр'єві». Після розвалу Російської імперії у березні 1917 року університет відразу перебудувався на демократичний національний лад. Але не надовго.

5 листопада 1917 року владу в Естонії неочікувано захопив естонський більшовицький лідер і авантюрист Яан Анвельт. Умови роботи закладу стали нестерпними. Демократична група викладачів інституту, згуртована навколо директора Федора Страховича, уродженця Херсонської губернії, вирішила залишити Юр’єв і перебазуватися у Херсон. Бо в Україні на той час діяв уряд Української Центральної ради, на нього керівництво інституту покладало великі надії. Однак, не все сталося, як гадалося. Тому в офіційній довідці про виш і сказано: передбачалося розпочати навчання з 1 листопада 1917 року. Річ у тім, що керівники міста та інституту не порозумілися і для новоприбулого освітнього закладу не знайшлося навчального приміщення, а також житла. Адже до Херсона прибули разом з директором вісім викладачів та 60 студентів.

І тоді Ф. Страхович згадав про Єлисаветград. (Не виключаю, що він був уродженцем міста або працював у ньому і добре знав). Як розгорталися подальші події, дізнаємося з документа, що зберігається у нашому обласному державному архіві. Він авторам історії Херсонського державного університету, мабуть, невідомий. Адже у опису «свого університету» про місто на Інгулі немає навіть згадки. Між тим, назва архівного фонду промовиста: «Справа Єлисаветградської міської управи про переведення Юр’ївського учительського інституту з м. Херсона у м. Єлисаветград». Зберігається виписка з протоколу засідання педагогічної ради інституту, доставлена з Херсона, також доповідь голови Єлисаветградської міської управи. У «Справі...» перший запис зроблено 22 вересня1918 року. У ній повідомляється: «У середу 18 вересня у кабінеті міського голови о 6 годині 30 хвилин вечора відбулася нарада з приводу відкриття у Єлисаветграді учительського інституту. Присутні 9 осіб, серед них представники земської управи, бюро Учительської спілки, «Просвіти», Товариства розповсюдження ремесел і грамоти, біржевого комітету, комітету «Спільна справа».

На нараді відзначалося, що евакуйований до Херсона інститут у силу воєнних обставин опинився у критичному стані. До того ж, керівництво Херсона зайнялося облаштуванням політтехнікуму, тому не може прийняти учительський інститут… Присутні заслухали представників педради евакуйованого у м. Херсон Юр’ївського учительського інституту. Для нормальної роботи вишу потрібні кімнати для слухачів, лабораторій, кабінетів, бібліотеки. Крім того, необхідне житло для восьми сімей викладачів та гуртожиток для студентів. Для перевезення майна інституту необхідні залізничні вагони, також підводи для підвезення майна від станції. На оплату усіх послуг виділялася певна сума, визначено посадові оклади директору Ф. С. Страховичу та викладачам. Поваги і уваги заслуговує навчальна програма і предмети, які мали вивчати слухачі інституту. Насамперед це – «Українська мова і українська народна словесність», «Історія української літератури», «Історія українського народу», «Українознавство», «Історія України». І це, наголошую, вересень 1918 року, містом управляє Українська рада, у ньому перебувають австро-німецькі війська.

Заслухавши педраду, міська і земська управи згодилися на умови відновлення роботи інституту. Представник кооперативу «Спільна справа» на нараді повідомив, що негайно асигнує вишу 25 тисяч карбованців за умови, що «інститут буде закріплений за Єлисаветградом і стане українським». Нарада прийняла рішення такого змісту: «На основі усього викладеного міська управа має честь просити міську думу про таке:

  1. Визнати у принципі бажаним переведення Юр’ївського учительського інституту у Єлисаветград;
  2. Доручити міській управі запросити для переговорів про розміщення інституту до міста представників педради інституту;
  3. Асигнувати для запрошених 550 карбованців;
  4. Клопотати перед Міністерством народної освіти про переведення Юр’ївського учительського інституту до Єлисаветграда і про закріплення його за містом».

Отже, на міському рівні все було узгоджено, підраховано, асигновано. Залишалося тільки визначитися з приміщеннями: їх у місті було достатньо. Але зла доля вкотре стала на перешкоді благородній справі. Україна потрапила під чергове відчутне політичне потрясіння, у результаті якого на початку січня 1919 року до Єлисаветграда повернулася більшовицька влада. Ні про яке переведення інституту мова вже не велася, евакуйований до Херсона він там і залишався. На початку 1920-го Юр’ївський учительський інститут реорганізовують у Херсонський педагогічний інститут з 4-річним строком навчання. Лиш з 2 березня 1920 року у ньому почалося регулярне навчання.

Однак ця обставина не завадила сучасному керівництву педінституту вести відлік свого закладу з 1917 року, відзначити 100-літній ювілей, одержати у подарунок від Національного банку випуск ювілейної монети номіналом у 2 гривні. З 2002-го інститут одержав статус Державного університету, колектив якого гордо називає його «найстарішим вищим педагогічним державним закладом на півдні України, заснованим у часи 1-ї світової війни». Уміють люди.

Ми їм, звичайно, не докоряємо, не для цього про те згадано. Хочеться, щоб з історії вишів обох міст – Кропивницького і Херсонського – не випадали ключові сторінки, які ще більше об’єднуватимуть обидва університети. Тим більше, Державний педагогічний інститут м. Кропивницького теж має готуватися до свого ювілею. Рішення, прийняті місцевою владою колишнього Єлисаветграда понад сто років тому, мають знайти належне місце у історії нашого вишу.

Юрій Матівос

Світлини: Юр’ївський унівеситет у сер. ХІХ ст.; міська рада і управа м. Єлисаветграда, 1918 р.; печатка міської ради; Кропивницький державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка

Надрукувати