Вітчизняна медицина переживає непрості часи реформування. До того ж обтяжені проблемами вірусної пандемії. Проте сьогодні мова не про це – про тих, хто стоїть на сторожі нашого здоров’я. Ми віримо, ми впевнені, що наші медичні працівники, навіть у цих нелегких умовах, працюють самовіддано, навіть жертовно, намагаючись використовувати нові ефективні засоби лікування та профілактики захворювань. Сьогодні, у День медичного працівника України, ми розповімо про кількох з цієї фаланги, вірних клятві Гіппократа.
Новонароджених більше населення Компаніївки
Якщо злічити, скільки новонароджених з’явилося на світ Божий за допомогою Світлани Іванівни Цирфи, то їхня кількість буде навіть більшою, ніж населення сучасної Компаніївки. Саме тут вже 37 років вона працює лікарем-ординатором пологового та гінекологічного відділень ЦРЛ.
До речі, про демографію. Минулими часами у цьому пологовому будинку народжувалося до 200 дітей на рік. Нині таких сплесків все менше. А прогнозувати динаміку стає все важче.
Її життєвий шлях починався в місті Снігурівка Миколаївської області. Закінчивши Миколаївське медичне училище, працювала черговою медсестрою в ургентному відділенні Снігурівської центральної райлікарні. 1977 року вступила в Одеський медінститут. Після закінчення була направлена в Кіровоградську область, де за розподілом потрапила в Компаніївську центральну районну лікарню.
За цей час у практиці Світлани Іванівни траплялися різні випадки – і складні, і кумедні. Бувало, за ніч треба було прийняти четверо пологів, по двоє водночас. А бувало, деякі нерозторопні породіллі народжували дитину ледь не за кермом власного авто. Або через негоду у швидкій по дорозі з віддаленого села. Однак, попри все, швидка разом з нею встигала дістатися до найближчого ФАПу.
Доктор Цирфа вважає святим обов’язком постійно поповнювати свої знання, тому майже увесь вільний час присвячує студіюванню спеціальної літератури. Такий підхід, безумовно, свідчить про відповідальне ставлення до своєї професії, до своєї роботи. Не помилюсь, якщо скажу, що її руками народжується майбутнє. Майбутнє Кіровоградщини, майбутнє України.
А ось, як відгукуються про Світлану Іванівну її колеги. Старша сестра відділення Тетяна Пуриш: «Це людина виняткових якостей. Порядна, добра, відповідальна. В тяжку годину будь-кому може підставити плече. Як спеціаліст теж має такі риси, без яких у нашій справі не обійтись: уважна, педантична, вимоглива. Будь-яку несподівану ситуацію вона уміє взяти під контроль».
Акушерка пологового відділення Ольга Вергун: «Світлана Іванівна – лікар від Бога. Вона живе цією роботою. Нам пощастило працювати з такою людиною, яка і життя врятує, і поза роботою добро зробить».
Дружба довжиною майже 45 років…
Ще одна наша героїня – завідувачка акушерським відділенням патології вагітних №2 невиношуваності вагітності перинатального центру Кропивницької обласної лікарні Валентина Cорочан. Вона поєднала в собі якості і висококласного лікаря і психолога. Чи не тому деякі з її пацієнток стали добрими друзями на багато років.
Про це говорить керівниця університету третього віку «Натхнення» Фаїна Позднякова: «Дружба довжиною майже в 45 років… І жодних зрад, заздрості чи сварки. За ці роки ми стали мамами, бабусями. Ми завжди радіємо зустрічам і можемо довірити одна одній найпотаємніше. Ми такі різні і за фахом і за характером, але дуже близькі і рідні. Ти моя подруга, порадниця, кума. Я вдячна тобі за своїх онуків, яких ти побачила перша. Скільком жінкам ти подарувала надію і щастя материнства. Скільки діточок народилося завдяки тобі. Твої поради, вмовляння, професійні навички рятували жінок. З нагоди професійного свята родина Клоц – Позднякових з великою повагою зичить тобі нескінченного оптимізму, енергії, натхнення, вдячних пацієнтів, гідної оцінки твоєї праці».
Чарівник, що повертає слух
Борис Миколайович Миронюк – кандидат медичних наук, лікар-отоларинголог вищої категорії Інституту отоларингології імені професора Коломійченка НАМН України, де працює великий і згуртований колектив. Минулого року він провів дві операції високого рівня складності, щоб врятувати слух маленькому Данику Кальку з Кропивницького.
Про це говорить його мама, пані Ірина: «Моєму сину Данилу встановили діагноз – двостороння сенсоневральна глухота четвертого ступеню. Але до того моменту, як ми про це дізналися, ми оббили пороги не одного кабінету і навіть не в одному місті. Зустрічалися з багатьма лікарями. В основному з висококваліфікованими спеціалістами – добрими і чуйними. Проте результату не було.
Борис Миколайович людина із золотими руками та чуйним серцем, добрий, ввічливий, стриманий. Завжди підтримує батьків своїх маленьких пацієнтів, заспокоїть їх принагідно, дасть відповіді на всі запитання. Від інших дізналася, що він працює вже 25 років, має близько 50 наукових праць. Провів багато операцій та лікування пацієнтів з ЛОР-патологією, за що отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Під час спілкування з ним я впевнилася, що це лікар, який повністю віддає себе роботі та своєму покликанню. Низький уклін нашому лікарю Борису Миколайовичу Миронюку, велика подяка»!
Руслан Трипільський