Тільки в Україні був дивовижний і надзвичайно людяний звичай (зразок для всього світу), за яким козак міг спокутувати навіть найтяжчий злочин. Який? І чому? До речі, він зберігся до 20 сторіччя і зафіксований в Холодноярській республіці.
Звичайно козака могла врятувати дівчина, яка забирала його під вінець прямо із місця страти. Такий звичай був поширений не тільки в Україні. Але був один, який був в Україні саме під час війни. Козак міг врятувати своє життя і отримати прощення провини, коли одружувався із вдовою, яка мала дітей.
Під час війни гинуло багато чоловіків і діти лишалися сиротами. Тож добавляти смертей не хотіли. Навпаки, злочинець спокутував свою провину тим, що своє нове "очищене" життя присвячував осиротілим дітям і родинам. Народ має вижити і зберегтися. Нова смерть не допоможе цьому. А от життя заради продовження роду і народу потрібне, гуманне і людяне. В цьому наша українська древня ментальність.
"Не за славу, чи гроші, не за ставочок зариблений, чи пасіку порядну, а заради наших дітей, дружин і народу нашого!"– так писалося в універсалах Гетьманів. Цей шляхетний звичай є взірцем для всього світу. І зараз, в час війни, теж набуває такого сакрального значення. Цим ми відрізняємося від диких ординців і московитських нелюдів, які тільки нищать життя і цілі покоління.
Український народ має вижити і продовжитись у майбутньому. А в Холодноярській республіці відбувся суд над бандою грабіжників і вбивць, які тероризували холодноярські села в ті часи. Цю банду називали "Дев'ять Юхимів", бо там дійсно було дев'ять бандитів, яких всіх звали Юхимами. Ніхто не міг з ними впоратися. І люди послали до холодноярських отаманів. Козаки схопили бандитів і судили їх перед всіма людьми. Кожного виводили і опитували свідків і питали чи може хто сказати щось на їхній захист. Нікого не виправдали і скарали на горло.
Врятувала останнього Юхима вдова, яка сказала слово на його захист, якщо він одружиться з нею. Він погодився. Тоді отаман протягнув шаблею борозну від місця суду до церкви і наказав бандиту Юхиму їсти цю землю. Юхим ліз навколішки і злизував язиком землю до самої церкви. Там його і одружили.
Він прожив довге життя, але з ним не спілкувалися і переходили на інший бік вулиці при зустрічі. Бо знали, що це "той самий Юхим, який землю їв". Зате діти мали батька. Хоч такого. І вижили.
Козацькі звичаї – одні із найкращих і найцікавіших сторінок української історії.