Що несе олександрійцям міський музейний центр ім. А Худякової? Ті, хто не знають історії міста і краю, а особливо молодь, тут можуть вхопити чадної отрути антиукраїнства та совкового менталітету. Про це можна судити з позиції завідувачки краєзнавчого відділу Ольги Божко.
Вона з пієтетом пише у ФБ про те, яким добрим батюшкою був такий собі росіянин пан Смірнов. І як ми всі згадуємо його світле ім’я. От тільки на секундочку, це той самий «батюшка», з-під ряси якого виглядали КДБістські погони. Бо як інакше розуміти його заяви про те, що Україна – «исконно русская земля», а Крим – «русский был всегда»? А як розуміти заяви про те, що ядерна зброя – це чудовий винахід, що дозволяє існувати Росії? А як його слова про те, що жінки дурніші чоловіків? Це теж підтримується і пропагується музейним центром?
Виникає питання – чому музейний центр та його співробітники взагалі не досліджують історію краю часів Української революції? Чому немає жодних розвідок про минуле краю часів козацтва? Чому на стендах музею купа інформації та величезний портрет мера, але немає згадки про репресії, терор радянської влади, а також Холокост? Чи скромна мініатюрна виставка, яку одразу і не помітиш – це і є розуміння трагічних сторінок історії?
А де згадки про Голодомор та його ініціаторів та виконавців?
Може релігійна упередженість не дозволяє виходити за рамки церковного московського дискурсу? Може це обтяжує завідувачку тим, що вона не може всупереч волі церкви до якої належить, розповідати про визвольні змагання українського народу?
Може не може розповісти про те, що засновника міста імперські зайди з Нової Сербії вигнали з рідної Усиківки-Олександрії та змусили шукати іншої місцини для прожиття?
Завідувачка постійно і наполегливо називає себе виключно православним краєзнавцем. Питань немає: у нас свобода совісті. Це так за межами комунального закладу, але ж не можна використовувати ресурси громади для пропаганди релігії. Наукові, культурні й освітні заклади, крім звісно богословських, не мають права примушувати чи нав’язувати релігійні погляди. А от пані Ольга постійно і буквально скрізь вказує на значущість лише однієї релігії й одного напрямку православ’я, до того ж відверто ворожого до нашої країни й держави.
Цікаво, чому для досліджень музею, здається, не існує іншого періоду життя міста, ніж радянський? Чому так? До речі, і публічна позиція пані Ольги, наприклад, під час роботи топонімічної комісії була антиукраїнською. Вона особисто голосувала проти повернення історичних назв вулицям міст та проти назв, які відроджували б українську ідентичність Олександрії. І це була позиція, на мій погляд, не стільки на підтримку мера, скільки за внутрішніми переконаннями – «русскій мір» він і в Олександрії той самий.
Тож чи варто йти до музею? Краще почитайте книги А.Кохана післяперебудовних часів, чи нові дослідження інших краєзнавців міста та області. Але не занурюйтесь у релігійну пропаганду та невмирущий СРСР олександрійського музею.
Віктор Голобородько
Тема України присутня в наших експозиціях
У історичному залі другого корпусу музейного центру представлена експозиція, присвячена «Українській революції». Під час проведення оглядових, тематичних екскурсій, музейних занять ця тема широко висвітлюється. Крім того, головним зберігачем фондів досліджено науковий проєкт «Олександрійщина в роки Української революції».
Тема козацтва завжди представлена в тематичних заняттях, оглядових екскурсіях, публікаціях музейного центру та в експозиції у краєзнавчому відділі. На основі зібраних музейних експонатів з фондів музею, представлена виставка «Голодомор 1932-1933». Таке враження, що останні 5 років Ви взагалі не відвідували музейний центр, адже в історичній залі другого корпусу представлена тематика, присвячена «Героям ХХ ст.», а саме: Небесна Сотня, «Життя обірвані війною» (про олександрійців, які загинули на Сході України).
Наш колектив молодий, творчий та ініціативний. Працівники музейного центру мають фахову освіту. У 2019 році всі працівники пройшли атестацію і підтвердили свої кваліфікаційні розряди. А О.М. Божко – одна з найкращих працівників, професіонал своєї справи і відома не тільки в місті, а й за його межами. Дуже образливо за людину, яка не заслуговує таких оцінок… Ми, все ж таки, гостинно запрошуємо вас до Олександрійського міського музейного центру ім. Худякової А.Ф.
Юлія Банковська
Сильними ми станемо, тільки усвідомивши свою опору – Україну
Банальна дискусія? Далеко ні. Бо ж проблема набагато глибша, ніж просто різний погляд на минуле. Подібне світоглядне розмежування розпорошує нашу силу й енергію, щкодить нашому становленню й розвитку. І річ же не у тому, щоб ми всі мислили однаково. А тільки у повазі до українського пріорітету.
Для будь-якої країни світу це просто природньо. Зневага до країни, висловлена навіть на побутовому рівні будь-де – у Польщі, Чехії, Росії, Гватемалі, Аргентині, будь-де! – викличе бурхливу реакцію оточоючих, осуд, якщо не скандал. У нас такі зневажливі вислови можна трактувати, як заслугу?
Очевидно, слід усвідомлювати, наскільки глибоко у наш національний інтелект і духовний світ занурила своє отруйне коріння російська пропаганда і її агресивний тренд. І це не дивно. Століттями імперія панувала тут у всіх іпостасях. Справді, як писав ще один опонент пана Віктора, будувала міста, як форпости русифікації. Ясна річ, ми не можемо викинути цих фактів з минулого. Але важливо інше – як ми їх оцінюємо, трактуємо і пояснюємо молоді.
Кожна мисляча людина, що володіє певним інтелектуальним потенціаом, якщо вона має добрі почуття до цієї країни, мусить використати його хоч якоюсь мірою для утвердження українського дискурсу. Не для того, щоб відчужити чи принизити інших. Лише тому, що без цього ми не станемо сильними, адже не можна твердо стояти на ногах без опори. А наша опора – тільки Україна. Коли ж ми зміцніємо, то тут житиметься добре і затишно всім.
Світлана Орел