При під’їзді до Миргорода – райцентру на Полтавщині, в пам’яті виринали слова з вірша шкільної програми – «Не той тепер Миргород, Хорол річка не та». А коли потрапили в саме місто, то ці слова Павла Тичини з «Пісні трактористки» чули неодноразово з уст самих містян. Їх можна було прочитати навіть на одному зі значків зльоту геральдистів України.
Чарівне місто-курорт Миргород за населенням майже, як Знам’янка на Кіровоградщині, але за рівнем благоустрою та кількістю і масштабами лікувальних закладів їх просто не варто порівнювати. Квітучі алеї, багато зелені в парках і скверах, охайні вулиці, серед яких головна носить славне ім’я Миколи Гоголя. Очевидно, миргородці люблять своє місто набагато більше.
Другий день перебування в гостинному Миргорода розпочався відвідинами миргородської станції юних туристів. Екскурсія по цьому чудовому спортивно-технічному закладу завершилася водним походом на байдарках по річці Хорол. У цьому туристичному юнацькому закладі нам представили завжди діючу спортсменку і досі юну 80-річну Анастасію Дойнікову. Вона і досі бігає марафони і долає гірські вершини, серед яких сходження на Казбек з підняттям прапора Миргорода. У спортивній біографії майстра спорту перемоги на багатьох змаганнях з лиж, легкої атлетики та інших видів спорту.
Виїхавши за місто з організаторами походу в найближче село Білики, зупинилися серед очеретів у зручній бухточці. Там розвантажили байдарки з веслами та інше знаряддя, пройшли інструктаж та настанови, і спустили човни на воду. Хорол у тому місці не ширший двадцяти метрів. На берегах пахучі трави та квіти, а на воді безліч плес з чарівним білим та жовтим лататтям. З ним нас просили поводитися обережно, по можливості обминати, але у жодному разі не рвати ті чарівні квіти. Хорол то звужувався, то ширшав, робив повороти. Гребли на п’яти байдарках серед чудової природи та милувалися гарними краєвидами. За час походу зробили два привали для купання та фотографування. Потім кинули якір на березі біля «Козацького стану» сучасного Миргородського козацького полку. Після знайомства з господарями, бажаючі вчилися козацьким вправам володіння батогом, у кого більше здоров’я хапалися за двопудові гирі. Родзинкою зустрічі з козаками було проведення стрілецьких змагань з врученням грамот та нагород спортивної геральдіади та фінальне частування козацьким кулішем.
А головним були враження від Хоролу. Чиста, не засмічена річка, нелякані дикі качки, які разом з лебедями є окрасою водойм міста-курорту. Ці птахи нікого не бояться і спокійно плавають навіть на чистенькому міському пляжі. Вони живуть і на озері у центрі міста, яке миргородці за історичною традицією, називають «калюжею про яку писав Микола Гоголь». Такий тепер Миргород, і Хорол-річка така.
Анатолій Авдєєв
