У кожного в душі – своє поле крові

Перегляди: 297

Чергова прем’єра у нашому обласному академічному музично-драматичному театрі відбулася якраз у день народження Лесі Українки. На сцені – порівняно не дуже відома її драма «На полі крови».

Як зауважив перед виставою головний режисер театру Євген Курман, драми Лесі, ясна річ, крім славнозвісної «Лісової пісні», не дуже популярні серед глядачів. Вони інтелектуально наснажені, багатошарові, відсилають до християнської чи античної міфології. Свого часу Микола Зеров зауважував – нарешті у нас з’явився глядач для Лесиних драм. Але тоді, посеред 30-их, того глядача було винищено до ноги, і тільки останніми роками інтерес до цих текстів починає зростати. Євген Курман підкреслив, що ця вистава – тільки перший крок до осягнення нашим театром драматургії Лесі Українки.

Вистава, справді, непроста. І за внутрішньою драматургією, і за загадкою сценографії. Попередньо прочитавши твір, важко було уявити – як його можна втілити на сцені? Тим більше, що це був режисерський дебют відомого актора і виконавця однієї з головних ролей Євгена Скрипника. Але молодий митець знайшов відповідний хід і символіку, які на рівні з акторами грають кожну хвилину вистави.

Вразив виконавець головної ролі Антон Адаменко. Це не перша його роль, але досі такої потужної, зі значним смисловим і технічним навантаженням, очевидно, Антонові виконувати не доводилось. Від нього вимагалося все: гнучкість і тіла, і голосу, і міміки, і емоцій, і внутрішнього трагізму. Грала навіть його зовнішність. Ця роль, схоже, стане значним кроком у його творчому зростанні.

Сюжет п’єси простий, навіть примітивний. Але настільки глибокої внутрішньої драматургії, давно не доводилось бачити на сцені нашого театру. У центрі – проблема зради. І не важливо кого ви зрадили – друга, близьку людину, свою країну, Учителя. Такому вчинку завжди є виправдання. Чи виправдана зрада, якщо ти втратив усе і мусиш якось рятувати себе? Ти повірив і безоглядно пішов за ідеєю, а вона не виправдала сподівань? Не отримав того раю і спокою? Хіба це не причина зрадити і повертати собі ніби й самого себе? О, запитань багато, і відповіді у кожного свої. У кожного в душі – своє поле крові.

Світлана Орел

Надрукувати