Робота психолога інтимна, любить закриті двері, товсті стіни і тонкий зв’язок між мною і клієнтом. Під час щоденної практики поступово прийшло розуміння, що не варто нікому доводити важливість моєї роботи, пояснювати геть усім її значимість. Мені це тепер уявляється інакше.
Я ніби стою серед великої площі з лотком різних чудернацьких виробів, цінність яких я й сам не завжди розумію, доки не побачу серед натовпу людину, якій щось із цього потрібне. А далі відбудеться диво, саме коли людина вибирає оте – своє, що цінне лише для неї і бере його з мого лотка. Іноді хтось поруч може невдоволено бурчати, помічаючи мене з моім дивним багажем, покрикувати й відводити очі, бо там, мовляв, нікому не потрібний мотлох. Ну, ясно ж, складно серед вузликів, стрічок, дитячих іграшок, кольорових скелець, гудзиків і олов’яних солдатиків побачити якийсь раціональний зміст…
А я тим часом спостерігаю, як рука дівчинки або хлопця, чоловіка чи жінки, іноді руки відразу кількох людей, знаходять у моєму лотку щось таке, від чого їхні обличчя змінюються, зморшки розгладжуються, рухи набирають впевненості, а серця сповнюються надією. Іноді люди лишають у моєму лотку те, що їм більше не потрібне, але згодиться для інших. А я зі своєю відкритою вітриною йду собі далі, між веселих ліхтарів святкової площі де я живу цілий рік.
Ні, це не завжди веселе свято, іноді серед моіх речей людина довго не може собі нічого підібрати і йде далі між вогників, які затухають і згодом знов починають жевріти новим світлом. Але точно для кожного з них є далі дещо своє, що дасть силу продовжити незрозумілий іншим, але такий важливий саме для нього шлях. Іноді мій лоток стає важким й для мене, що ж... Тоді я йду обов’язково йду в ліс або в гори, де блукаю у компанії велелетів, гномів, хоббітів, домових і лісовиків, шукаючи нових речей для свого ярмаркового лотка і цікавих історій для моїх відвідувачів. Іноді трапляються й олені.) Як тобі така робота, Св. Миколю?
Андрій Фоменко, психолог