«У мене з Винниченком складні стосунки…»

Перегляди: 456

Це слова славного нашого Володимира Панченка, літературознавчий спадок якого великою мірою присвячений саме цьому письменнику, політику і дуже неординарному чоловікові – Володимиру Винниченку. Саме завдяки Володимиру Євгеновичу свого часу було доправлено у наш обласний краєзнавчий музей робочий кабінет письменника.

У кожного свої стосунки з Винниченком. Хтось відкривав його через драматургію, хтось через «Сонячну машину», хтось через «Конкордизм»… Для мене Винниченко – це клубок протиріч, пристрасних високих почуттів і приземленого егоїзму, державницької постави і нерозумних амбіцій, великого літературного таланту і моральної нерозбірливості. Та, власне, огляньмось навколо: серед політиків, художньо обдарованих людей чи багато кришталевих моральних авторитетів? Чому ж мало бути інакше й 100 років тому? Як би там не було, але Винниченко – потужна особистість, вплив якої ми відчуваємо й досі.

Зараз не пригадаю, як саме звався перший його твір, який я прочитала десь у 1988-му році у журналі «Прапор». Але й досі пам’ятаю той шок, коли ліричний герой, у якого народилася дитина від нелюбої жінки (ось так – поки народилася дитина, то й розлюбив) міркує – що ж його робити? Ось цей беззахисний клубочок можна просто виставити за вікно на мороз, навіть ненадовго, і його не стане. У мене якраз син був ще геть маленький і мені було просто моторошно від таких авторових думок. Залишити такий емоційний слід – це великий талант письменника.

Ще більше вразила мене його п’єса «Між двох сил». Вибір між більшовизмом і націєтворчістю, між національними питаннями і соціальними. Ось що треба було ставити на сцені! З такою ідеєю я й виступила на сторінках тодішньої молодіжки, свого часу кращої газети в області. По-моєму, це був 90-ий рік. Що тоді зчинилося! Річ у тім, що я порівняла драматургію вищої проби Винниченка і недолугі водевілі, які тоді йшли у нашому театрі. Був великий скандал. Збори трудового колективу театру одностайно засудили мене. Навіть одна з авторитетних літературознавиць стала на їхній бік, опублікувавши у «Народному слові» репліку, на кшталт: «Між двох сил» ставити у нас ще рано!

До речі, наш театр її й досі не поставив. А така постановка, та ще й актуалізована режисером, могла б стати подією у мистецькому житті краю.

І ще раз Винниченко вразив мене. Коли я дізналася, що його роман «Поклади золота», який буквально днями закінчила читати, більше 60 років пролежав у рукописі. Написаний у 1926-27 роках, виданий за кордоном тільки у 1988! А у нас – у 2008. Прекрасний пригодницький і психологічний роман.

Світлана Орел

Надрукувати