У Кропивницькому відбулися заходи з нагоди Дня пам’яті жертв Бабиного Яру. Представники міської влади, громадськості та єврейської громади міста зібралися біля пам’ятного знака «Євреям — жертвам нацизму» у сквері Праведників народів світу, щоб вшанувати пам’ять невинних жертв нацистських переслідувань і масових убивств, які тривали і у нашому місті.
Учасники заходу згадали жертв трагедії Бабиного Яру — одного з найвідоміших символів масових розстрілів мирного населення в роки Другої світової війни. 29–30 вересня 1941 року в Києві нацистські окупанти розстріляли десятки тисяч людей – євреїв, ромів, українських патріотів.
Ті, хто прийшов вшанувати пам’ять жертв, поставили лампадки та поклали ритуальні камінці до пам’ятного знака, схилили голови у хвилині мовчання та вшанували пам’ять усіх загиблих – жертв трагедії Бабиного Яру, українських захисників і всіх цивільних, які загинули внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Рабин іудейської релігійної громади Кропивницького Дан Закута проголосив поминальну молитву.
Відомий правозахисник Йосиф Зісельс – дисидент часів СРСР, виконавчий співпрезидент Асоціації єврейських громадських організацій і общин України у виданні LB.UA прокоментував цю трагічну дату: «Довкола Бабиного Яру багато міфів. І через один з них я навіть "посварився" з президентом Ізраїлю – тим, що приїжджав сюди і виступав у Верховній Раді. (Йосиф Зісельс має на увазі Реувена Рівліна, – Ред.) Він сказав у своїй промові в залі українського парламенту, що українці брали участь в розстрілах євреїв. Наші парламентарі промовчали, а я не міг таке пропустити. Бо в оці два дні, коли відбувалися основні розстріли, тобто 29-30 вересня, жодного українця там не було. Жодного! В розстрілах у Бабиному Яру українці участі не брали. Бо, власне, не тільки євреїв розстрілювали в Яру, а й самих українців. У 1942 році, приміром, там знищили багатьох членів ОУН, переважно мельниківців.
Зараз це все відомо до найменших деталей. 28 вересня німці почали клеїти оголошення про те, що на ранок 29-го всім євреям слід зібратися в одному місці. Клеїли або вони самі, або двірники, бо поліцію з місцевих німці сформувати ще не встигли: вони тільки-но зайняли місто. А ті, хто безпосередньо керував і здійснював розстріли – всі поіменно – є давно відомими. Архіви відкриті й документи оприлюднені. Жодного українця серед них не було.
У німців були паперові карти, за якими вони орієнтувалися. І готувалися вони ретельно й педантично, як і у всіх своїх інших операціях. А на картах було видно цвинтарі і оцей величезний яр. І, можливо, вони чули перекази про те, що Бабин Яр – це прокляте для киян місце. Ще у ХІХ сторіччі там нібито грабували й вбивали купців. А під час Голодомору туди нібито скидали тіла померлих селян, які з останніх сил доповзали до Києва. Але так це чи не так – відповідь на це питання треба базувати на архівних даних та показах свідків. У нас є ворог, який весь час підкидає різні шкідливі наративи. І багато хто некритично ними користується.
Є домові книги, які дозволяють встановити чисельність євреїв у Києві до Другої світової. Їх було приблизно 120 тисяч. Далі можна встановити кількість людей, які були заброньовані на виробництвах і евакуйовані в тил. Нарешті, є німецькі архівні записи, а німці були дуже скрупульозними та педантичними. За перші два дні розстрілів у Бабиному Яру, тобто 29-30 вересня, було вбито 33771 людину. А загалом за весь період окупації у Києві знищили до 70 тисяч євреїв. Я вважаю цю цифру коректною і сам оперую нею.
Владі СРСР було вигідно говорити про Бабин Яр, але не хотілося виділяти одну етнічну групу, якій дісталося більше, ніж іншим. СРСР успадкував антисемітизм від російської імперії, де головними антисемітами були царі.
Ще у 1920-х роках побутовий антисемітизм був, а от державного не було. Ба навіть більше: в Кримінальному кодексі діяла стаття, за якою можна було 10 років отримати за антисемітизм. І такі судові процеси відбувалися і вироки на них проголошували. А потім настав 1939 рік, коли Сталін захотів "побрататися" з таким близьким йому Гітлером, відчув у ньому споріднену душу (і Гітлер також щось подібне відчув). Отже, вони "побраталися" й поділили світ. І відразу в газетах пішли антисемітські статті та фейлетони. Що було прогнозовано, адже тодішні союзники СРСР "не любили" євреїв. Історики в рф зараз це замовчують. З розрахунку на те, що нині мало хто читає архіви, цікавиться історією.
У 1940 році ще не йшлося про повне винищення. Йшлося про те, щоб євреїв кудись вислати, але не вбивати. Але історики з рф про це не розкажуть. Бо тільки рф має бути найбільш постраждалою стороною у Другій світовій війні. Але хто ще винний у знищенні такої кількості євреїв? Винна влада СРСР. Адже вона могла врятувати євреїв – і своїх, і "чужих", тобто і європейських, і тих, які лишилися на окупованих територіях, – але не зробила цього. І про це слід говорити, починаючи зі школи. Хоча до честі нашої освіти мушу сказати, що не знаю іншу країну в Європі, де б так ретельно вивчали Голокост.
Антисемітизм як розвинувся перед Другою світовою, так і залишався до кінця існування СРСР. І коли ще за Сталіна говорили про боротьбу з космополітизмом, то під евфемізмом "космополіти" мали на увазі євреїв. Бо Сталіну після перемоги у війні потрібно було зіштовхувати між собою різні групи населення за принципом "розділяй та володарюй". Зокрема за етнічною ознакою».