У житті він був, як Моцарт, у поезії – як Бах

Перегляди: 831

Наближається чергова річниця з дня народження Арсена Тарковського. Його доля, його поезія викликають жвавий інтерес, його внесок у світову літературу пройшов випробування часом: вірші нашого земляка перекладені на десятки мов. У його рядках – любов, драматизм, велич і мудрість, які він протиставляв балагану епохи, в котрій жив.

За тих часів навколо його творчості літературознавці та політичні керманичі тривалий час створювали своє, спотворене комуністичною ідеологією, ставлення до Поета, як до рафінованого віршотворця, далекого від проблем громадського життя будівників комунізму. Чи не тому так пізно його ім’я повернулося у рідне місто, де Арсена Тарковського пам’ятали та читали лише одиниці? А відбулося це наприкінці 1980-х – на початку 1990-х. Тоді вперше пролунала пропозиція перейменувати проспект Комуністичний на бульвар Тарковських. Потім знадобилося ще два десятиліття, щоб вулиця Володарського стала називатися іменем Арсена Тарковського.

Пропозиція встановити пам'ятник чи барельєф поетові у рідному місті обговорювалася у 2007 році – напередодні й після відзначення сторіччя з дня народження Арсенія Олександровича. У червні 2010-го про готовність встановити пам’ятник заявив на широкий загал архітектор Віталій Кривенко. Потім це питання піднімалося 2012 року. Службовці міської ради навіть намагалися підшукати відповідний куточок у центральній частині міста. Однак ці спроби так і залишилися лише благими намірами: усі запропоновані майданчики або швидко забудовувалися, або не підходили з архітектурної точки зору.

Місце, де міг би постати бронзовий Тарковський

Та, на щастя, саме на вулиці, що носить його ім’я, поблизу колишнього ресторану «Джунглі» зберігся, гадаю, ще ніким не приватизований куточок нашої комунальної власності. Якщо тут встановити пам’ятник чи барельєф, він буде добре вписуватися у перспективу вулиці, матиме гарний огляд. Також за мінімальних витрат тут можна розбити чудовий скверик для відпочинку.

Тим скульпторам, які візьмуть на себе цю відповідальну роботу, хотілося б дещо порадити. В образі Арсена Тарковського повинна відбиватися не лише портретна схожість, але понад усе – гармонійне поєднання фізичної краси і натхненності. У пам’ятнику також має бути присутньою певна деталь чи символ саме його єлисаветградського періоду життя. Тобто, по-перше, це має бути молодий Тарковський, який залишив рідне місто у вісімнадцятирічному віці. По-друге, і це надзавдання для митців, його образ треба зв’язати з нашим містом так, щоб утворити нероздільний, нерозривний символ. Тобто наповнити тим, що виходить за рамки його фізичного вигляду. Наповнити диханням його поетичних рядків, в яких містична аура цього міста складається з вільного степового повітря, з дихання квітників і садів, з мелодії дудочки та дзвінків трамваїв, з радощів та печалі першого кохання, з шляхетності та милосердя його жителів.

Підказки для цього рішення можна знайти як в поетичних і прозових творах самого Арсенія Олександровича, так і в книжках наших краєзнавців. Або ж у спогадах сучасників. Ось один з них: «Високий ставний красень з подовженим благородним обличчям, блискуче освічений і безмірно талановитий, поет умів захоплюватися гармонією і красою всесвіту. Бачити в природі не хаос, що ставить перед людиною вічні питання буття, а струнку архітектуру небесного і земного в їхній величавій єдності. А в житті він був простий, природний, навіть сором'язливий і абсолютно чужий того егоцентризму, яким бувають уражені служителі муз. Ніякої величавості,

ніякої дистанції. Він любив гумор, умів реготати, як дитина. Він був так заразливо життєлюбний, що поряд з ним оточуючі відчували крила за спиною, про які не підозрювали. Хтось сказав, що в житті він був, як Моцарт, в поезії – як Бах».

Сподіваюсь, за два роки – до 115-ї річниці з дня народження Арсена Тарковського, можна визначитися з місцем та проєктом пам’ятника, що прикрасить наше місто і стане першим у світі.

Любомир Романов

Надрукувати