Унаші дні, коли багато говорять про велич Америки, навіть рух такий заснували MAGA (Make Ameriсa Great Again), хочу підкреслити, що робили цю Америку великою і потужною представники різних народів. Серед них не останню ролю зіграли українці.
Почну з кіно. Минулого 2024 року найбільше Оскарів, а також грошей (касовий збір 900 млн) отримав фільм „Оппенгеймер“ про керівника „Мангеттенського проєкту“ Роберта Оппенгеймера. Це була програма розробки ядерної зброї у США. В фільмі згадується ім’я Джорджа (Георгія) Кістяковського, як одного з ключових помічників Оппенгеймера. Оппенгеймер називає його Кісті. Українець керував так званим відділом X, який займався розробкою вибухових лінз. Під його керівництвом працювало 600 вчених. Кістяковський походив із відомої української родини – його батько був професором Київського університету, а дядько – міністром уряду Української народної республіки. Після війни він працював спеціяльним помічником президента Д. Ейзенгавера з питань науки і техніки, очолював Управління з науково-технічної політики. Кістяковський користувався особливою довірою, тому довгий час залишався науковим радником президентів Дж. Кеннеді і Л. Джонсона. У 1965 році його обрали віце-президентом Національної академії наук США. У 1982 році в інтерв’ю відомому історикові Річарду Роудзу на його запитання: „Ви ж росіянин, чи не так?“ Кістяковський відповів: „Ні, я – українець. Це однаково, як шотландця запитати: ви – англієць?“.
У проєкті „Мангеттен“ також брав участь вихованець львівської школи математики Станіслав Улям, який тоді входив до групи Едварда Теллера і пізніше став одним з творців водневої бомби. На повагу до України і рідного Львова після війни він видав щоденник засідань Львівської математичної школи у „Шотландській кав’ярні“. Отже, можемо цілком однозначно стверджувати, що українці зробили вагомий внесок у те, щоб Америка стала найбільшою ядерною потугою світу.
Але ще до проєкту створення атомної бомби український вчений Степан Тимошенко доклався до того, щоб навчити американських інженерів будувати простіші об’єкти. Втікаючи від російсько-більшовицької окупації, С.Тимошенко навесні 1922 року опинився в США. У американській фірмі його попросили прочитати курс опору матеріялів для молодих інженерів, і він констатував погану теоретичну підготовку американських випускників. Тому прочитав їм курс, який у Европі зазвичай слухали другокурсники. А коли його сім’я переїжджала до Америки, то старша дочка та син залишилися в Европі та вступили до Берлінського політехнічного інституту, бо там вони могли отримати хорошу інженерну освіту, що, на думку їхнього батька, в США було неможливо. З практикою справи виглядали не краще. Ню-Йоркському надземному метро С. Тимошенко присвятив у своїх спогадах окремий гнівний пасаж: „Зовнішній вигляд будівель був потворний. Конструкції вражали своєю технічною безграмотністю і були, на мою думку, небезпечні для руху. При проходженні поїздів і особливо при гальмуванні на станціях розгойдування цих конструкцій досягали неприпустимих меж. Про безграмотність американських інженерів я вже раніше склав собі певне уявлення, вивчаючи міст, що провалився в Квебеку. Але все ж таки не припускав, що надземна залізниця Ню-Йорка побудована настільки без-грамотно“.
Самою критикою С. Тимошенко не обмежився – він згодом створить у США повноцінну інженерну школу прикладної механіки. Його посібники „Курс опору матеріялів“ і „Курс теорії пружності“ стали класичними. А відома праця в галузі будівельної механіки „Теорія коливань в інженерній справі“ й досі використовується для навчання студентів. С. Тимошенко – один із організаторів і перших (з 1919 року), академіків Української академії наук (УАН), член Наукового товариства імені Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947). Він – також член Американської національної, Польської, Французької, Італійської академій наук, Лондонського королівського товариства, почесний доктор низки вищих навчальних закладів багатьох країн світу, почесний член Американського товариства інженерів-механіків, Спілки швайцарських інженерів, член Інтернаціональної асоціяції мостів. У Стенфордському університеті є меморіяльна кімната С. Тимошенка, де зберігаються його дипломи, нагороди, ордени і медалі. Їх дуже багато, і всі вони належать США – країні, для якої він працював.
Ще один приклад того, як українець навчав американських інженерів – Олександр Смакула. Цей українець, закінчивши Тернопільську гімназію, успішно вступив до Геттінґенського університету в Німеччині. Наукові дослідження О. Смакула розпочав ще в студентські роки під керівництвом професора Роберта Поля. У 1927 році він здобув науковий ступінь доктора філософії. Спробував повернутися на рідну землю в Одеський університет. Але з огляду на складні умови в тоталітарній державі проф. Поль відкликав його до Німеччини. І 1930 року О. Смакула почав працювати у Гайдельберзі, в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії, а з 1934-го – керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цейсса в Єні. Тут у 1935-му українець робить відкриття, на яке отримав перший патент, – спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву „просвітлення оптики”.
У період Другої світової війни О. Смакулі було нелегко, в той час також помирає його син. 1945 року американська розвідка вивезла ученого разом з іншими видатними фізиками й інженерами до США, де він працював у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) на потреби військовопромислового комплексу, досліджуючи матеріяли для інфрачервоної техніки. 1951 року українського вченого запросили на посаду професора Масачусетського технологічного інституту. Подальша доля вченого тісно пов’язана з цим інститутом у Бостоні, при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Із цією тематикою пов’язана фундаментальна монографія О. Смакули „Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування“ (Берлін, вид-во Шпрінґера). Цінність цієї книги як посібника для студентів та молодих науковців не втрачена й до сьогодні. В ній зокрема автор широко узагальнює методи рекристалізації, які стали основою очищення силікону (кремнію) для напівпровідникових застосувань – транзисторів інтегральних схем. І це зроблено тоді, коли монокристали ще не вважались „електронним“ матеріялом! Відтоді вони стали базовим елементом для всієї електроніки, отримали широке застосування як напівпро-відники, лазери і мазери, електрооптичні елементи. Сьогодні без них важко уявити технологію й індустрію напівпровідників та інтегральних схем. Недаремно цілу долину у Каліфорнії назвали Кремнієвою.
До речі батьком напівпровідникового лазерного діода називають ще одного українського вченого із Ілинойського університету – Миколу Голоняка. Програмовані тонкоплівкові технології, гетеролазери, надчисті „космічні кристали“, однокристальні мікропроцесори, радіаційна фізика твердотільних матеріялів, модерна сенсорика – всі ці сучасні, актуальні й перспективні напрями осягала одна людина, професор О. Смакула. Формула Смакули, рівняння Смакули, інверсія Смакули, метод Смакули – усе це широко застосовується та бездоганно працює й нині. Працює для всього світу і США зокрема, яким належить значна частина патентів українського вченого О. Смакули.
Найпрестижнішим проєктом США у ХХ ст. був проєкт „Аполло“. 5 травня 1961 року Президент Кеннеді у спеціяльному посланні до Конґресу про термінові національні потреби сказав: „Я вважаю, що ця нація повинна взяти на себе зобов’язання досягти мети до закінчення цього десятиліття висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю. Жоден окремий космічний проєкт у цей період не буде більш вражаючим для людства чи більш важливим у далекому дослідженні космосу; і жоден з них не буде таким важким або дорогим для виконання“. У цьому проєкті американці для польоту використали „Трасу Кондратюка“, як найбільш енерґетично вигідну траєкторію космічного польоту на Місяць. У знак подяки на космодромі Канаверал у США встановлений пам’ятник основоположникові сучасної космонавтики, уродженцю Полтави Юрію Кондратюку (1897-1942).
Безпосередньо проєкт свого земляка здійснював у США також українець – Михайло Яримович. Після війни він переїхав з батьками до США, де отримав освіту і швидко зарекомендував себе талановитим інженером. На початку 1960-х років М. Яримовича залучають до створення орбітальної станції в навколоземному просторі. А 1964 року М. Яримович у Національному космічному аґентстві (NASA) США став відповідальним за функціонування всіх систем космічних кораблів „Аполлон“. Через рік його призначили технічним директором проєкту зі створення орбітальної станції з екіпажем. Для М. Яримовича і його колеґ перемога настала 21 липня 1969 року, коли командир корабля “Аполлон-11” Нейл Армстронґ (1930-2012) зі спускного модуля зійшов на поверхню Місяця, зробив перший крок ґрунтом іншого космічного тіла, а потім промовив: „Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства“. Після успішного повернення американських астронавтів з Місяця колеґи М. Яримовича говорили про нього: „Той, хто не пустив москалів на Місяць“.
Слід додати, що благополучний результат польоту американських астронавтів на Місяць – заслуга ще одного українця, уродженця Сокаля на Львівщині Ігоря Богачевського (1928-2010), який вивів формулу, названу його іменем, яка дозволила розрахувати повернення космічного корабля на орбітальну станцію з поверхні іншої планети. Після завершення проєкту „Аполло“ М. Яримович продовжував працювати на уряд США. 1975 року Президент Джеральд Форд доручив М. Яримовичу відповідати за новостворену Аґенцію дослідів і розвитку енерґетики (ERDA), яка була покликана пристосувати Атомну енерґетичну комісію для цивільних потреб і служб (сьогодні ця аґенція відома під назвою Департамент енерґетики). За президентства Рональда Рейґана з квітня 1986 року М. Яримович став одним з активних учасників реалізації проєкту SDI (Стратегічна оборонна ініціятива або „зоряні війни“). Один із найвизначніших його проєктів – це Система ґльобального позиціонування (GPS), яка дозволяє будь-кому точно визначати свої координати у будь-якому місці Землі. Ми гордимося, що її творець – наш земляк. М. Яримович – іноземний член НАН України, почесний член Наукового товариства ім. Шевченка та Української вільної академії наук.
Уродженець Заліщиків на Тернопільщині Богдан Гнатюк (1915-1998) здобув світове визнання завдяки своїй роботі в США. Гнатюк брав активну участь у розробці міжконтинентальних балістичних ракет, зокрема триступеневої міжконтинентальної балістичної ракети Trident (в українському перекладі –Тризуб). Цей проєкт, в якому він співпрацював з Вернером фон Брауном, конструктором ракетнокосмічної техніки та “батьком аме– риканської космічної програми”, призвів до того, що американська компанія, яка виробляла ракети, стала світовим лідером у цій галузі. Завершуючи космічну тему слід відмітити, що з ім’ям українця Йоси– па Харика (1920-2016) пов’язується у США запуск першого супутника кос-мічного зв’язку. Коли це сталося? 7 квітня 1965 року, преса писала, що українець змінює обличчя світу.
Ігоря Сікорського (1889-1972) називають киянином, якій здійняв людство у небо. Він починав свій шлях конструктора ще у царській Росії. У 1918 дізнався, що більшовицька влада підписала наказ про його розстріл. Тому змушений був еміґрувати спершу до Франції, а згодом – до США. 5 березня 1923 року І. Сікорський заснував авіаційну фірму Sikorsky Aero Engineering Corporation. Займаючись конструкторською діяльністю, створив у США 17 типів літаків і 18 типів гелікоптерів, більшість з яких випускалися серійно. Апарати Сікорського мали як цивільне, так і військове призначення. Підприємство Sikorsky Aircraft успішно функціонує донині, перебуваючи у складі американської військово-промислової корпорації Lockheed Martin – найбільшої у світі компанії військово-промислового комплексу. І. Сікорський розробив серію літаків, які побили світові рекорди. Так, гідроплан S-42 встановив 10 світових рекордів і вперше в світі забезпечив реґулярні рейси через Атлантичний і Тихий океани. Величезним успіхом компанії стала розробка гелікоптера S-55, який у 1952 році вперше у світі здійснив трансатлантичний переліт. Останнім із вертолетів, розроблених особисто І. Сікорським у 1954-1955 роках, був S-58. Його численні модифікації експлуатувалися майже в 50 країнах світу. Всі президенти США, починаючи з Двайта Ейзенгавера, літають на вертолетах конструкції Сікорського. І. Сікорський мав 80 нагород, серед них була медаля Джона Фріца за науково-технічні досягнення в галузі фундаментальних і прикладних наук. Посмертно нагороджений премією ім. Едварда Ворнера, яка є найвищою нагородою Міжнародної організації цивільної авіації. Син конструктора Сергій Сікорський зазначив: „Я прекрасно пам’ятаю: батько пишався, що наро– дився в Києві, і не раз це підкреслював“. Радянська влада не прийняла І. Сікорського та звинувачувала його у любові до царя й еміґрації.
Закінчимо авіаційну тематику найбільшим літаком у світі Ан-225 “Мрія”. Він розроблений і побудований українськими інженерами. Цей вражаючий літак перевершує всі інші за показниками експлуатаційної порожньої ваги, довжини та розмаху крил.
Сьогоднішня Америка має дякувати Стіву Возняку за розробку комп’ютерів. 1 квітня 1976 він разом зі Стівом Джобсом заснували компанію Apple. Першою продукцією новоутвореної компанії став комп’ютер Apple I ціною 666.66 дол. Він відзначався простотою і компактністю. Виготовлений С. Возняком Apple II, що з’явився незабаром, став ще компактнішим і зручнішим у використанні. Це був комп’ютер, який підходив для домашнього простору, столу менеджера або шкільної кляси. Успіх компанії виявився феноменальним, і 1980 року вона стала акціонерним товариством Apple. Возняк займався технічною стороною проєктів компанії, а С. Джобс відповідав за бізнес та маркетинґ. У 1980 році Apple вийшла на біржу, отримавши миттєву та значну фінансову прибутковість і тоді Джобс та Возняк офіційно стали мільйонерами. У 1985 році С. Возняк покинув посаду віце-президента Apple і зараз займає в ній посаду консультанта з символічною платнею. Про свій внесок у розвиток комп’ютерних технологій він написав у автобіографічній книзі так: „Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її частиною“. Стів дійсно став частиною комп’ютерної революції. С. Возняк завжди підкреслює своє українське походження. Ось одна з його цитат: „Багато хто в мене запитує: „Стів, ти поляк? Бо моє прізвище Возняк. Я відповідаю: Ні, я українець. Я завжди знав, що моє прізвище – українське. Все своє життя я хотів приїхати до України. Я деякою мірою бажав би бути українцем. Ці люди здаються найбільш подібними до американців, як я сам, з усіх інших европейців“. Покинувши Apple, С. Возняк створив кілька власних високотехнологічних компаній: від розробки пультів дистанційного управління до створення бездротової технології GPS. Займається він також благодійною та викладацькою діяльністю.
Вже в дуже близькому минулому хочу відмітити український слід у створенні найвідомішої у світі системи платежів PayPal. Все починалося з того, що молодий еміґрант з України Максиміліан (Макс) Левчин створив протокол безпечного переказу грошей з одного пристрою на інший. Цим він зацікавив Пітера Тіля, з яким 1998 року створив стартап PayPal (спочатку Confinity). Після об’єднання зі стартапом Ілона Маска X.com. через кілька місяців по тому на інтернет-авкціоні eBay купив PayPal за 1.5 млрд дол., зробивши трьох його засновників дуже багатими людьми.
М. Левчин народився й виріс у Києві. Його назвали на честь знаменитого уродженця Києва, поета і перекладача, художника і літератур– ного критика Максиміліана Волошина. Його великим шанувальником був батько Левчина. У 1991-му, коли йому було 16, він із сім’єю іміґрував до США. Доля чимось схожа до тих українців, про кого розповідається вище. Але в наші дні це має особливе значення. Річ у тім, що два партнери Макса – Пітер Тіль та Ілон Маск – мають дуже великий вплив на сьогоднішню американську владу. Вони переконалися у високому рівні знань випускника української школи. Очевидно, що такого рівня програмістів в Україні є достатньо багато. Зараз, коли Україна воює з Росією, багато з них задіяні у проєктуванні і виготовленні зброї нового покоління: дронів, систем радіоелектронної боротьби, ракетних систем і т. д. І їхні знання дуже пригодилися б американському військово-промисловому комплексу.
І на завершення. Після наведених тут даних про ролю українців у побу-дові могутності США дивними виглядають заяви Президента Трампа про якийсь там борг України перед США.