Ви це знаєте?
– Україні потрібен цар, – таку хвилю розганяє зараз махрове крило агентури в рясах МП. – Бо немає помазаника Божого, то і країна не країна, – знаєте на що натякають.
Чи знаєте ви, що митрополит Київський і настоятель Києво-Печерської лаври не присягнули московському царю? Навіть коли змушував Богдан Хмельницький?
Це дуже ретельно приховували від нас століттями. Але ось правда: коли Богдан Хмельницький зі старшиною прийняли рішення про об'єднання з Московією, то братія Києво-Печерської Лаври на чолі зі своїм архимандритом Йосипом Тризною і Київським митрополитом Сильвестром виступили категорично проти.
Не присягнули російському царю і всі полки Поділля – Брацлавський, Уманський, полководці Іван Богун, Максим Кривонос, інші, та вся Правобережна Україна!
Митрополит Сильвестр навіть зачинив браму своєї резиденції перед Гетьманом Богданом – Зіновієм Хмельницьким, вважаючи його крок під Москву зрадою.
Духовенство, яке на той час було дуже патріотичним та освіченим, розуміло, що представники царя московського лукавлять і це не рівний союз. Прислали не царя, а якогось холуя. Ну, як тепер, на перемовини з Україною.
Отож, освічений митрополит Сильвестр Косов, полководці, чернецтво, відмовились присягати московському царю на вірність, а посланців на чолі з Бутурліним, що прийшли схиляти братію до такої присяги, вигнали з Києво-Печерської лаври. Митрополит Сильвестр заявив, що, він не бив чолом і милості царської не просив, як і не кликав приходити до себе його посланців.
Через це церемонію присяги Московському царю довелось проводити у храмі св. Софії. І, як відомо, туди пішла менша частина учасників визвольної війни за незалежність України, а не приєднання до когось там!
І всі ченці, монастирі, були тоді проти будь-якого єднання з Московією.
1 березня 1654 року до Києва прибув воєвода Фьодор Куракін зі стрільцями. Перші ешелони окупації. Щоб «настращать».
Цікава деталь – наступного дня піддячий Іван та думний дяк Іларіон, ймовірно підкуплені, бо Московія тоді на власному досвіді знала і вміла це робити – золотом, лестощаси, обіцянками, хвалебними епітетами, почали змушувати митрополита присягнути царю. Уявляєте – дяки митрополита!
Проте виконувати вимогу щодо підпорядкування Київської митрополії Москві митрополит Сильвестр категорично відмовився. Ото люди віддані вірі були і Україні. Для захисту автономії українського духовенства митрополит надіслав делегацію до царя Алєксія з низкою умов. Серед них ішлося про збереження підпорядкування Вселенському Патріарху, не надсилати московських священників в Україну, не забирати представників українського духовенства в Московію.
Як показав час, обіцянок, навіть митрополиту, не дотримались. І таки насильно забрали митрополію (насправді віддали у тимчасове підпорядкування за документами канцелярії Вселенського патріархату). Його Святість обманули, як відомо заманили до Москви і в темниці закрили… А гетьману Лівобережної України Самуйловичу діжками із золотом і возами із хутром приспали сумління.
До речі, саме через непокору митрополита Київського вже в перші роки домовленостей про всього лиш воєнний союз із Московію, а не возʼєднання, як нас вчили, було порушено один із пунктів домовленостей -0 бо три тисячі московитських вояків мали направити на кордон із Гетьманшиною (Україною) і Річчю Посполитою, щоб виступали так званими «миротворцями». А направили їх до Києва, щоб вони оточили Києво-Печерську лавру і страхали непокірного митрополита, який підпорядковувався вже БІЛЬШЕ як 500 РОКІВ до цього Вселенському патріарху що в Константинополі (Стамбулі) з часу хрещення Володимиром у Києві в 988 році Київської Русі, тобто України.
До 1654 року Україна не мала нічого спільного із Московським царством, яке було улусом Казахстану (Орди), платило данину і Османській імперії. І носило назву Московія аж до 1721 року! Лише з цього часу Петро проголосив Росімперію, але не приєднавши, а ОКУПУВАВШИ Україну, увівши далі з Катериною окупаційні підрозділи москалів (приблизно 180000). І штаб цієї окупаційної армії деякий час був у м. Тульчині, що у Вінницькій області. Про те, як знищили підло і жорстоко Запорізьку Січ – вже відомо.
Ось така правда. Це дуже перегукується із сучасними подіями. Як можна пропагандою, тим же підкупом, одурманити народ і священників МП. Підмінивши їх агетурою ворога в рясах. Бо тепер вони чинять категорично і протилежно тому, що було на початку. А щодо віри домовленостям з двоголовими – то там як завжди – одна голова не знає, що робить інша. Але хижі і брехливі обидві! І це головне, що треба знати: «Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями…» Бо в шевченківські часи саме так, москалями, називали окупантів – солдатів тієї окупаційної армії росімперії.
І щоб цього не сталось знову – борімося! Поборемо! Як їхніх так і наших гнид, яким хочеться «чолом бити» царям.
Я пишу цей лікбез для тих, кого сьогодні заманюють хвилею іпсо промосковські священники, що Україні потрібен цар!
Лоби побережіть! І голови!