У 1962 році магазин у Кіровограді обікрав капітан міліції. Незважаючи на те, що він був племінником начальника УВС області, злодій усе ж таки потрапив на лаву підсудних, і суд призначив йому шість років позбавлення волі, які він відсидів від дзвінка до дзвінка. Навряд чи сьогодні таке можливе. І не тому, що працівники міліції стали чесними, і ніхто з людей у міліцейській формі не переступає межі закону: щомісяця на лаві підсудних сидить екс-міліціонер. Просто керівники у міліції сьогодні інші – вони скоріш стануть на захист брата чи свата, ніж думатимуть про мораль і закон.
На Балашівці у Кіровограді обікрали районний універмаг. Злодії віджали дверні запори і забрали з магазину велику кількість годинників та фотоапаратів. Також з каси зникла значна сума готівки.
Вранці на місце пригоди, а знаходився тоді райунівермаг навпроти будівлі Кіровоградського райвідділу міліції, прибула слідчо-оперативна група. До її складу за іронією долі увійшли слідчий Банников та оперуповноважений карного розшуку М'ясков. Керував оглядом місця злочину капітан Банников. І цей огляд не був проведений професійно, тож пошуки затягнулися на два роки.
А от встановлення осіб, які скоїли цю крадіжку, стало справжнім «вибухом». Про нього дізналися у кожному міськрайоргані внутрішніх справ Радянського Союзу, оскільки МВС видало відповідний наказ. Злодієм виявився капітан міліції Банников. Говорили, що допомагав йому опер М’ясков, однак це не знайшло підтвердження доказами, а Банников узяв усю провину на себе.
На той час міліція практикувала заходи з обліку у магазинах номерних товарів. Робили це з метою, щоб у разі крадіжки знати, що шукати. За номерами зниклих товарів простіше встановити особи злочинців, коли ті збували крадені речі. Міліція змушувала продавців магазинів вести облік номерних товарів. Тож і завідуюча райунівермагу на Балашівці Іванова записала у загальний зошит номери з паспортів наручних годинників та фотоапаратів. Їх потім у коробках разом з паспортами вкрав злодій. Коли після крадіжки завмаг передала слідству номери вкрадених речей, працівники міліції роздали їх по годинникових майстернях і фотоательє.
— Я на той час працював на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку УВС області, — розповів Стояновський. — Тож і мені довелося займатися розслідуванням крадіжки з райунівермагу. Після крадіжки злодій подарував один з годинників своєму племіннику. У 1964 році годинник поламався і юнак поніс його ремонтувати до ближньої майстерні на вулицю Варшавську на Новомиколаївці. Сивий майстер Мойсей Семенович звірив номер цього годинника зі списком, який був приклеєний у нього на стіні, і зрозумів, що годинник крадений. Мойсей Семенович відразу зателефонував до міліції, а потім вказав оперативникам, у якому будинку проживає власник годинника. А той пояснив міліціонерам, що годинник йому подарував дядько – капітан міліції Банников, який на той час уже був начальником відділення карного розшуку УВС області.
Про це доповіли начальнику УВС С. Шевченку. Виявилося, що Сергій Андрійович був дядьком Банникову. Шевченко викликав до себе в кабінет племінника і запросив двох міліціонерів. У їх присутності сказав племіннику одне слово — «негідник», зірвав з плечей погони і наказав відправити його до камери попереднього затримання.