Якби в Україні було лише одне місто – Ніжин, воно могло б презентувати значну частину усіх українських культурних, освітніх й наукових надбань. У цьому переконаний місцевий краєзнавець Анатолій Шкуліпа. З цим містом на берез річки Остер пов’язана доля тих, хто творив їх у позаминулому і минулому століттях. Загалом тут нараховується більше трьохсот старовинних архітектурних пам’яток, це досить багато як на містечко із 70-ма тисячами населення. Розповісти про більшість з них нереально. Але тільки пройшовшись по центру Ніжина, можна дізнатись багато цікавого.
У самому центрі – гарний, впорядкований парк, де стоїть пам’ятник Миколі Гоголю. Він відкритий ще у 1881-му році і став першим у світі пам’ятником трагічному українському пересмішникові. Ініціаторами створення пам'ятника були колишні випускники ліцею князя Безбородька, викладачі та студенти Ніжинського історико-філологічного інституту, тодішня передова громадськість. Ніжинський ліцей вищих наук князя Безбородька – один з найстаріших вищих навчальних закладів в Україні, майже на півтора десятка років старший від Київського університету святого Володимира (нині імені Т.Г. Шевченка). Величний будинок з білими колонами (архітектор – академік Луїджі Руска) вражає величчю та кількістю меморіальних дощок видатним випускникам. Крім Гоголя – це і Євген Гребінка, і Леонід Глібов, і цілий ряд менш відомих діячів науки. У його коридорах зі старовинними арками відчувається подих минулих епох.
Ректор Ніжинського університету Олександр Самійленко розповів: «У перші роки існування тут студенти отримували широку гуманітарну освіту, але дуже швидко тодішня влада відчула, що навчальний заклад стає поширювачем вільнодумства, частину викладачів звільнили і перетворили на фізико-математичний ліцей, буквально через кілька років – навчальний заклад став юридичним ліцеєм. Однак – у останній чверті ХІХ століття він повертається до гуманітаристики і стає історико-філологічним інститутом князя Безбородька. У перші роки радянської влади – інститут народної освіти, перед Другою світовою навчальний заклад став Ніжинським педагогічним інститутом імені М. Гоголя, а вже в роки незалежності – педагогічним університетом, нині – просто Ніжинський університет імені М. Гоголя».
Сьогодні цей навчальний заклад потерпає від нестачі студентів, скорочено біологічний факультет, але залишився розкішний ботанічний сад, зведено й нові сучасні корпуси. Вочевидь, цей старовинний навчальний заклад ще чекає новий ренесанс.
Але! По дорозі до пам’ятника Гоголю, у тому ж парку, ми зустрічаємо стару знайому, рідну нам, кропивничанам, – Марію Заньковецьку. Таж вона родом із села Заньки Ніжинського повіту. Довгий час жила в Ніжині. Саме тут вперше вийшла на аматорську сцену. Її перший чоловік Олексій Хлистов, офіцер російської армії, служив у Бесарабії, де на той час опинився і наш Микола Карпович Тобілевич. Як розповідав режисер Іван Казнадій зі слів своїх театральних наставників, знайомих із крифеями, красень Микола побачив Марію у вікні її будинку, почув її спів, і з першого погляду закохався. Він привіз її у тодішній Єлисаветград і прямо з поїзда повів у будинок тітки дружини Марка Кропивницького Зайковської (нині – музеї М. Кропивницького) на випроби для участі в театральній трупі.
Марія Заньковецька – одна з перших жінок в росімперії, яка зважилась на офіційне розірвання шлюбу з чоловіком, її чекав тріумф на сцені, велике кохання, але й тяжкі розчарування: Микола Карпович закохувався мало не у кожну молоду актрису. Марія не раз прощала йому, але врешті-решт усиновила його позашлюбну дитину і поставила крапку в їхніх стосунках. Відомий епізод, коли літня вже Марія з вікна свого будинку у Києві спостерігає за похоронною процесією свого колишнього коханого, видатного актора Миколи Садовського.
Пам’ятник у Ніжині поставлений уже у наш час – на початку 90-их, і Марія тут скромна й сумна…
Трохи далі – поруч з кількома величними храмами, такий самий вражаючий пам’ятник новітньому героєві, тому, хто під дулом рашистського автомата мав сміливість в обличчя ворогові кинути «Слава Україні!». Олександр Мацієвський родом з Ніжина, тут мешкає його мати. Кошти на пам’ятник зібрали благодійно. Поруч – алея з портретами загиблих ніжинців. Їх уже більше трьохсот. Саме тут має постати майбутній міський меморіал.
Не раз бував у Ніжині Тарас Шевченко. Його останній візит сюди був вже посмертний. Коли труну з його тілом перевозили з Петербурга до останнього спочинку в Каневі, була зупинка в Ніжині. У Преображенському храмі, який нині реставрують, відслужили панахиду. Цікаво, що відправу здійснював батько дружини Леоніда Глібова Бордонос. Містяни тоді зустріли поховальну процесію біля застави вздовж Московської вулиці. В натовпі були ремісники з цеховими корогвами, вчителі, студенти ліцею та гімназисти. Потім процесія продовжила свій шлях Київською вулицею. Через багато років ця вулиця отримає назву на честь поета.
У тому натовпі, вочевидь був і молодий Олександр Кониський, майбутній біограф Шевченка, автор нашого духовного гімну. Бо зовсім поруч – приміщення Ніжинського повітового училища, де навчався майбутній письменник. У нашому Бобринці, в приміщенні Свято-Миколаївського храму вперше прозвучав духовний гімн «Боже, великий, єдиний…». Його автор Олександр Кониський певний час перебував тут на засланні. На жаль, поки що ні ця людина – один з найвідоміших біографів Шевченка, ні ця подія жодним чином не увічнені у нашому степовому містечку.
Ще один цікавий пам’ятник у Ніжині – Юрію Лисянському. Він першим у росімперії здійснив навколосвітнє плавання, зробивши при цьому ряд географічних відкриттів. Відчутний його внесок у вітчизняну океанографію, етнографію та інші науки. Нащадок давнього козацького роду, він народився і виріс у Ніжині, його батько був настоятелем одного з найбільших і найдавніших храмів міста (а їх тут 40!) – Іоанна Богослова.
– А ось це магазин, – Анатолій Шкуліпа показує на звичайний гастроном з іншого боку центрального парку, – колись належав Москаленкам – бабусеві і дідусеві прославленого авіаконструктора Сергія Корольова, якого називають батьком космонавтики. Маленьким хлопчиком він якраз гостював у Ніжині, коли Сергій Уточкін здійснив тут один із показових своїх польотів. Немає сумніву – малий Сергійко був його свідком. Чи не тоді зародились у ньому інтерес і любов до повітроплавання?
Світлана Орел
На фото: Ніжинський університет імені М. Гоголя; ректор Олександр Самійленко; зустріли Марію – пам’ятник Заньковецькій; Олександр Мацієвський – у повен зріст; пам’ятник Юрію Лисянському; стели про навчання у Ніжині Олександра Кониського та місця де жила родина Москаленків; тут зустрічали прах Т. Шевченка по дорозі з Петербурга у Канів
Фото автора та з мережі Інтернет