"За що?!" (точніше "за что?!") – залементували не лише на болотах, а й адепти "не слід політизувати науку" в Україні.
Але чомусь вірні мічурінці воліють забути, що "найпередовіша в усьому світі радянська мічурінсько-лисенківська агробіологія", народжена в кремлі, ініціювала розстріляне відродження в українській агрономічній науці.
Мічурін та його послідовники знищили видатного українського вченого Володимира Симиренка (сина Левка Симиренка). Пряма критика мічурінських псевдонаукових методів коштувала українському вченому життя. Мічурін спекулював на більшовицьких ідеях "перетворення природи", які ідеально вписувалися"в комуністичну ідеологію створення "нової людини". Як зазначав один із пропагандистів мічурінсько-лисенківського вчення, академік сталінського призову І. Презент, "мичуринское учение ценно для нас в идеологическом отношении".
У грудні 1931 року на всесоюзній нараді у Москві Володимир Симиренко відкрито виступив із науковою критикою мічурінських методів. Його фінальні слова стали для нього вироком: "Давати нагороди Мічуріну та іншим – справа радянського уряду, а наша справа – визнавати чи не визнавати його методи та заяви". Одразу після цієї наради представники «мічурінської науки» розпочали звірячу помсту. З міста Козлов (батьківщини Мічуріна) до партійних та чекістських органів полетіли масові доноси на Симиренка. Наукову дискусію швидко перевели у політичну площину, звинувативши українського професора в українському буржуазному націоналізмі та сепаратизмі; невизнанні радянського наукового корифея Мічуріна; свідомому «шкідництві» на сільськогосподарському фронті.
8 січня 1933 року Володимира Симиренка заарештували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Його катували, він пройшов через камеру смертників та заслання.
Використання й експлуатація Іваном Мічуріним більшовицької ідеології приносила йому величезні наукові та матеріальні прибутки. Його невеличкий занедбаний розсадник упродовж кількох десятиліть отримував щедре державне фінансування. Самого аматора садівництва постійно запрошували на всесоюзні виставки, наради, урядові зібрання та партійні з'їзди.
Після показушно-пропагандистського фільму "Юг в Тамбове" хутірський розсадник Івана Мічуріна перейменували у селекційно-генетичну станцію плодових і ягідних культур. У 1931 році станцію відвідує всесоюзний староста Михайло Калінін, а Івана Мічуріна нагороджують орденом Леніна.
Саме тоді в партійного та урядового керівництва народилась ідея про помпезне пропагандистське відзначення 80-ліття від дня народження та 60-ліття наукової діяльності козловського садівника, до наукового стажу якого долучили також роки його роботи на залізниці. Ці дві дати відзначали за розпорядженням Кремля чомусь у вересні 1934 року, тобто за рік від справжньої дати народження Мічуріна.
Верховна Рада СРСР приймає безпрецедентне рішення і за життя садівника перейменовує містечко Козлов у Мічурінськ. А самого Івана Мічуріна призначають академіком союзної академії наук. У той час, як професор Володимир Симиренко після майже річних катувань та перебування у камері смертників Лук'янівської в'язниці вже кілька років відбував покарання у Херсонській виправно-трудовій колонії, фактичний винуватець його трагедії Іван Мічурін у листі до Сталіна освідчувався катові у палкій любові: "Советское правительство наградило меня высшей для гражданина нашей Родины наградой, переименовав город Козлов в город Мичуринск, дало мне орден Ленина, богато издало мои труды. За все это руководителю, дорогому вождю трудящихся масс, строящих новый мир – мир радостного труда, приношу всеми 60-ю годами моей работы благодарность, преданность и любовь".
"Дорогой Иосиф Виссарионович, – писав корисливий лизоблюд, – мне уже 80 лет, но та творческая энергия, которой полны миллионы рабочих Советского Союза, и в меня, старика, вселяет жажду жить и работать под Вашим руководством на пользу дела социалистического строительства нашего пролетарского государства".
У вересні 1938 року видатного українського вченого Володимира Симиренка розстріляли під Курськом. Його книги палили, Мліївську дослідну станцію розгромили, а родичів репресували. Репресували навіть культовий сорт яблук "Ренет Симиренка", описаний батьком Володимира — Левком Симиренком. Його офіційно перейменували на «Зеленку Вуда». Назва повернулася у вжиток лише після посмертної реабілітації вченого у 1957 році.
Україноманія/Ukrainemania з використаням статті Петра Вольвача