У радянські часи роботу органів внутрішніх справ керівництво МВС оцінювало за цифровими показниками. (Навряд чи щось суттєво змінилося у цьому питанні і нині). Менше на території району чи області зареєстровано злочинів – значить поліпшилася профілактична робота, вищий відсоток розкриття карних проявів – отже, краще спрацював кримінальний блок. А раз так, то керівництво райвідділу чи обласного управління замість догани чекало з Києва подяку, а у думках свердлило дірочку у кітелі для медальки та на погонах для чергової зірочки.
Заради похвали люди у міліцейській формі йшли навіть на свідому фальсифікацію. Як не дивно, але нерідко їм у цьому допомагали засуджені за інші злочини, беручи на себе чужі злодіяння. Найбільш відомим «добровільним помічником міліції» за часів СРСР був Григорій Гуревич. Про «діяльність» цього в'язня в Україні розповіла у фейлетонному детективі «Бубновий сищик» газета «Правда» за 19 червня 1988 року. Тоді уперше і востаннє за часів Радянського Союзу головне друковане видання країни розмістило на своїх сторінках критичний матеріал про роботу кіровоградської міліції. Ми знайшли цю газету та інші архівні матеріали афери.
Цей ув'язнений допоміг працівникам міліції кількох областей України зняти з обліку нерозкритих 268 (!) злочинів. Він узяв на себе таємниче убивство професора Д., убивство таксиста К., зґвалтування неповнолітньої Б. зі смертельним наслідком, скоєні у Києві. У Фастові посприяв місцевій міліції розкрити 16 злочинів. Постарався в'язень і для міліціонерів Вінничини та інших областей України. Він взагалі нікому не відмовляв, охоче виїжджав у «відрядження», мовчки підписував процесуальні документи. Лише на Кіровоградщині Григорій Борисович зізнався у понад трьох сотнях злочинів. Щоправда, лише 103 його явок з повинною міліція устигла задокументувати як розкриті злочини, оскільки цю аферу викрила прокуратура.
Григорій Гуревич народився у 1962 році у Вітебській області. Не одружений. Худорлявої статури. Волосся руде. Зріст — 1 метр 71 сантиметр. На батьківщині, у Білорусії, його тричі судили за крадіжки. У в'язниці жорстоко задушив співкамерника у масовій бійці. За це четвертий суд призначив покарання – 15 років позбавлення волі з відбуванням перших п'яти років у тюрмі. З Бобруйська Гуревича перевезли до Вінниці. А попереду Григорія в Україну блискавкою полетіла звістка — цей ув'язнений легко зізнається у будь-яких підказаних йому злочинах, бере на себе усе. Дізнавшись про цю «слабкість» в'язня, у Вінниці у камеру до Гуревича почали вчащати міліцейські чини, слізно прохаючи його написати чергову явку з повинною. Посадові особи зачитували в'язню секретні оперативні документи, детально розповідали про суть справи, підсовували на підпис чисті бланки документів і на місці злочину влаштовували репетиції. А потім, уже у присутності понятих, розігрували справжній спектакль.
Читач може запитати: а для чого це йому треба було? Пояснення просте: на нарах скучно, а тут з тобою носяться, як з писаною торбою, на знак подяки в одному райвідділі піднесуть наркотики, десь поставлять пляшку пива, а десь наллють і стакан горілки чи коньяку Пригощали в'язня салом, фруктами, солодощами… Та й обмовляючи себе, злочинець уже нічим не ризикував. Працівники міліції, оформивши відповідним чином явку з повинною, ставили галочку у звіті, що злочинця знайшли, справу закривали під різними приводами і оперативно відправляли в архів, щоб ніхто не запідозрив, що це «трухлява липа». Адже добровільні зізнання Гуревича інакше як абсурдом і не назвати.
Виходило так, що Григорій Борисович грабував, убивав, ґвалтував і душив перехожих «Запорожцями» та «Москвичами», підстерігав інкасаторів, відкривав сейфи банків, учиняв п'яні бійки, украв із колгоспного складу дві автомобільні шини, зняв з потяга, який йшов на повних парах, три ящики тушонки, і знову убивав та крав усе, що потрапить під руки. До четвертої судимості білорус не був на Кіровоградщині, як і взагалі в Україні, водійських навичок не мав, а елементарне співставлення дат скоєння злочинів, у яких зізнався в'язень, показує, що більшість з них він учинив, або ж коли уже був за гратами, або ж ще до свого народження.
Як розповідав Євген Волченко, який на той час був заступником начальника Кіровоградського слідчого ізолятора №14 (СІЗО) з оперативної роботи, коли Гуревич написав явку з повинною, що скоїв злочини і на Кіровоградщині, керівництво обласного УВС зініціювало етапування в'язня до Кіровоградського СІЗО №14. І уже у перший день Гуревич написав 12 явок з повинною на ім'я начальників кількох райвідділів міліції Кіровоградської області, що він скоїв на їхніх територіях різні злочини. Ці зізнання потрапили на стіл до першого заступника начальника УВС Кіровоградського облвиконкому. А потім начальник СІЗО узяв особисто від Гуревича більше 30 явок з повинною.
Разом з тим, Є.Волченко отримав інформацію, що усе це маячня, і таким чином Гуревич намагається покращити собі умови відбування покарання, а потрапивши за межі СІЗО — спробує утекти. Відповідно до службової інструкції, Волченко письмово доповів про це керівництву. Та в УВС не звернули на його застереження уваги. Їм треба було поліпшувати статистичні показники, а якою ціною — не важливо.
І завертілася карусель. За Гуревичем періодично приїжджали то з одного, то з іншого райвідділу міліції, а він зі швидкістю стенографістки писав свої зізнання. Лише в одному Кіровоградському райвідділі міліції білорус узяв на себе понад 30 злочинів.
Можливо ця цифра зростала б і далі, якби Гуревичу не підказали зізнатися у двох убивствах, скоєних у Кіровограді, серед яких смерть директора підприємства. З райвідділу міліції зателефонували до прокуратури і пихато повідомили, які вони молодці. Експерт-криміналіст обласної прокуратури Микола Чернега негайно поїхав на Балашівку (там було приміщення Кіровоградського райвідділу міліції). Коли він зайшов до одного з кабінетів у райвідділі, то побачив перед собою на стільці з цигаркою «БТ» у зубах худорлявого чоловіка, а на столі перед ним розкриту шоколадку «Альонушка» та морозиво. Кілька запитань Гуревичу, від якого тхнуло коньяком, і обурений Чернега залишає райвідділ. Досвідчений криміналіст кипів від злості — його водять за носа.
Володимир Поліщук
Фото на пам'ять. Його зробив експерт-криміналіст Кіровоградського райвідділу міліції перед черговим виїздом на місце скоєння злочину, де Гуревич мав розповісти у присутності двох понятих свою чергову байку