Понеділковий ранок приніс сумну звістку про смерть Олега Попова – вчителя, поета, просвітника, пісняра.
…Останній день листопада – щовечірня розмова з Олегом була, як завжди і щирою, і теплою. Перебували обоє у передчутті значної події – вшанування у рідному місті памʼяті Анатолія Кривохижі, який для Попова був знаковою людиною.
«Ти – мої очі, все мені потім покажеш». Наказ виконала, але телефон на чужині вже з 1 грудня замовк. Назавжди. Прости, друже, тих, хто в буденній суєті справ не спілкувався з тобою так часто, як ти того чекав.
Прости й мене за ті докори, якими намагалася щодня підняти твій дух: «Рухайся! Не лінуйся робити зарядку! Працюй навіть тоді, коли твоя муза до тебе не озивається!»
Вже не почую у відповідь: «Та не лайся! Ти не розумієш – мені тяжко!»
Вже не виправиш мої помилки у мові. Не поділишся наболілим.Не розрадиш мене у смуті думок. Не порадієш за успіхи твоєї улюбленої Антоніни, Наталії Юріївни, всієї філармонії.
Але ж ти будеш нагадувати про себе своїми піснями, збірками віршів.
Щирі співчуття дружині Ганні, донькам Лесі і Ользі, онукам Єлизаветі, Дмитру, Мішель, зятю Павлу, друзям, колегам, учням, всім, хто знав, шанував і любив Олега Попова.
Валентина Ревенко
* * *
Навічно в нашій пам'яті залишиться ім'я талановитого земляка, поета-пісняра, педагога Олега Попова. Сумна звістка від рідних і близьких про непоправиму втрату розлетілася інтернетом. Перестало битися сердце і душа відлетіла у вічність на зустріч своїм рідним і батькам, яких любив і завжди пам'ятав, оспівував у своїй поезії і спогадах...
Попов Олег Володимирович народився у місті Олександрії 1 січня 1953 року. Випускник Олександрійської середньої школи №2. Закінчив українське відділення філологічного факультету Кіровоградського державного педагогічного інституту. Вчителював у школах області: викладав українську мову і літературу в школах Онуфріївського та Олександрійського районів, міста Олександрії. Завідував кабінетом народознавства обласного інституту післядипломної освіти вчителів. Працював доцентом кафедри української літератури Кіровоградського державного педуніверситету імені Володимира Винниченка, редактором обласної радіопрограми «Пісенне перехрестя» (Кіровоград), власкором загальноукраїнського журналу «Хобі» в Одеській області.
Перші вірші почав писати ще школярем, друкувався у місцевих та обласних часописах. У студентські роки був членом літстудії «Сівач». Друкувався в обласній та всеукраїнській пресі. Член обласного літоб’єднання «Степ», з 2007 року – член Національної Спілки журналістів України. Працював в різних жанрах: поезія, пісня, сценарій, проза, публіцистика. Писав музику. За своє життя видав 4 навчальні посібники для шкіл, авторські книги: «Стежина» (1995), «Перевесло» (1996), «Пісня на крилі» (1999). Автор художньо-публіцистичної повісті «Спогад на майбутнє»(2007). У творчому доробку має: компакт-диски авторських пісень «Кольорові міражі» та «Калинова Любов», авторські збірки поезій «Коли вже з осінню на ти» (2009), «Солодкий щем» (2010), «На покуті душі» (2012).
Автор культурологічного проекту «Пісенне перехрестя» та однойменного обласного фестивалю дитячої та юнацької пісні. Автор музичних вистав «Пригоди святого Миколая», «Золоте зернятко». Автор пісень «Олександрійський вальс», «Я пісню дарую вам»…
За його сценаріями відзнято ряд телефільмів: «Одкровення», «З благословення української Терпсихори», «Любов у спадок», «Перший у світі» (режисер М. Горохов).
Відмінник освіти України (1997). Має почесне звання «Заслужений працівник культури України» (2006), нагороджений знаком Міністерства культури і туризму України «За досягнення у розвитку культури і мистецтва» (2008). За творчий доробок та популяризацію української пісні наш земляк нагороджений званням лауреата премії імені Володимира Винниченка газети «Народне слово» за 2002 рік. Також він двічі був лауреатом обласної премії імені Володимира Ястребова у 2003 та 2012 роки. У 2012 році за збірку поезій «Солодкий щем» у номінації «художня література» удостоєний обласної літературної премії імені Є. Маланюка...