Те, що християнський Великдень має багато спільного із давнім язичницьким святом рівнодення, відомий факт.
Охрестивши Русь, князь Володимир повинен був забезпечити фактичний перехід до нової релігії. Християнські храми будувались на місці колишніх капищ, а багато язичницьких звичаїв трансформувались на новий лад. Свій відгомін вони знайшли й у святі Христового Воскресіння – багато із тих стародавніх традицій збереглись донині й добре знайомі кожному з нас.
Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великий день Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, як і в інших весняних, переважає магія родючості.
Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.
Згодом церква Великдень перетворила на Паску, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитов, манера звернення в них до Бога. Іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів. Ще і в середині 20-го століття в православному Отченаші слова «Даш Бог днесь» наші прабабусі промовляли так, як і тисячоліття тому: «Дажбог днесь…»
Писанка – безкінечність життя Писанки малювали ще до хрещення Русі. Найдавніша керамічна писанка, знайдена археологами, датується дев’ятим століттям. А це майже за 100 років до хрещення Русі. Яйце для людей було символом сонця та народження нового життя, тому і дарували його одне одному саме на Великий Дажбожий день. А орнаменти, якими прикрашали писанки, мали дуже важливе значення й несли в собі зашифрований зміст.
Паска – сонячне коло. Ще в давнину мешканці Русі, святкуючи перемогу світла над темрявою у рівнодення (або Дажбожий Великдень), пекли спеціальний обрядовий коровай, який був своєрідною жертвою божествам. Паску випікали круглої форми, що символізувало сонце. Прикрашали пташками, зірочками, шишечками. Помадкою не поливали, бо вона й так світилася, як сонце. У російській традиції великодній обрядовий хліб – це високий кулич, политий помадкою. Він символізує Голгофу, а дехто вбачає в ньому фалічний символ. На території України традиційно куличі не траплялися серед обрядового хліба.
Освячення великоднього кошика – жертвоприношення божествам. В давнину язичники задобрювали своїх богів, влаштовуючи різні ритуали із жертвоприношенням їжі. Тепер замість цього ми освячуємо великодній кошик. Між іншим, церква дуже довго це забороняла. Наповнення кошика не дуже й змінилось. Яйця, паска, м`ясо, хрін, сир, сіль – ці продукти входили до звичного для наших предків раціону.
Еге ж, ми недалеко відійшли від наших пращурів. Робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства.
Отож у неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Паскою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто. А на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя.